Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 322

Дикі горці, що складали військо Насти, немов хвиля, ринули на стрункі, твердо об’єднані чотирикутники. Час від часу вони дико войовничо волали і кидалися на спрямовані проти них гострі списи, які відкидали їх назад.

Довгих чотири години тривав запеклий бій. Ми нічого не виграли, але нічого й не втратили. Дві спроби ворога оточити наш лівий фланг, пробившись через ліс, були відбиті, і горці, незважаючи на відчайдушні зусилля, нічого не могли вдіяти із загоном Гуда, хоча далеко перевершували його чисельністю.

Що стосується центральної частини армії, де перебували сер Генрі і Умслопогас, вона зазнала великих втрат, але трималася стійко і з честю.

Нарешті битва припинилася, і військо Зорайї мабуть задовольнилося тим, що сталося. Але скоро я зрозумів, що помилився. Ворожа кавалерія розділилася на ескадрони, які шалено кинулися на нас уздовж усієї лінії, виблискуючи мечами і списами. Сама Зорайя керувала рухом військ, безстрашна, як левиця, що втратила дитинчат. Немов ураган, мчали на нас ворожі війська! Я бачив золотий шолом Зорайї, що миготів серед війська.

Коли вони обрушилися на нас, наша центральна сила похитнулася під їхнім натиском, і якби у неї в резерві не було десяти тисяч воїнів, її б зовсім знищили!

Загін Гуда був відкинутий назад, і загинула велика його частина. Битва підійшла до кінця, і на хвилину або на дві запанувала тиша.

Потім поєдинники рушили до табору Зорайї.

Палкі й непереможні горці Насти були відбиті, і залишки людей Гуда, покинувши позицію, з радісним криком кинулися їм услід до пагорба, де горці ще раз намагалися напасти на них і змушені були, врешті-решт, тікати. Перший чотирикутник загону Гуда був знищений, у другому я помітив Гуда верхи на великому коні. Наступного моменту все змішалося в один хаос, у суцільні струмки крові, і я втратив Гуда з очей. Незабаром красивий сірий кінь із білосніжною гривою пробіг повз мене без вершника, і я впізнав у ньому коня Гуда. Я не вагався і, взявши з собою половину свого загону, прийняв на себе командування і кинувся прямо на горців. Помітивши моє наближення, вони обернулися і влаштували нам теплу зустріч. Марно ми намагалися відбиватися і рубати їх, чисельність їхня, здавалося, все зростала, і мечі їхні знищували наших коней. Мій кінь був убитий піді мною, але, на щастя, — в мене був ще один, моя улюблена чорна кобила, подарована мені Нілептою. Я продовжував відбиватися, хоча давно втратив з очей людей у хвилину сум’яття. Мого голосу не було чутно взагалі серед галасу і лютих вигуків і криків. Я опинився серед людей Гуда, які оточили його щільним кільцем і відчайдушно билися, спіткнувся об когось і побачив скельце, що блиснуло в оці Гуда. Він упав на коліна. Над ним стояв з піднятим мечем величезний паруб’яга. Я ударив його мечем, і він, падаючи, завдав мені страшного удару в лівий бік і груди. Хоча моя кольчуга врятувала мені життя, але я був сильно поранений. На хвилину я впав на коліна прямо на купу вбитих і вмираючих людей і почувався дуже погано. Коли я отямився, то побачив, що військо Насти чи, точніше, його залишки відступили і пішли за струмок, а Гуд стояв біля мене і всміхався.