Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 320

Близько полудня ми наздогнали ар’єргард війська, і сер Генрі формально прийняв командування всією армією. Це була важка відповідальність, яка пригнічувала його, але він мав поступитися наполяганням королеви.

Ми просувалися вперед, не зустрічаючи нікого, бо населення міст і сіл розбіглося в різні боки, щоб не опинитися між двома ворожими арміями.

Увечері четвертого дня, — військо наше просувалося поволі, — ми отаборилися на пагорбі, і наші розвідники донесли нам, що Зорайя з усім своїм військом уже виступила проти нас і розташувалася на ніч за десять миль.

Перед світанком ми вислали невеликий загін кавалерії зайняти позицію. Тільки-но вони встигли зайняти її, як були атаковані загоном Зорайї і втратили тридцять воїнів. Коли з нашого боку з’явилося підкріплення, військо Зорайї відступило, відносячи своїх поранених і вмираючих.

Близько полудня ми досягли вказаного нам Нілептою місця. Вона не помилилася. Місце було зручне для битви, особливо проти переважаючої нас сили. На вузькому перешийку пагорба Куртіс отаборився і після тривалої наради з генералами і з нами вирішив вступити тут у бій з військом Зорайї. У центрі розташувалася піхота, озброєна списами, мечами і щитами, в резерві були піші й кінні солдати. З боків стояли ескадрони, а перед ними два корпуси військ сім тисяч п’ятсот воїнів утворювали праве і ліве крило армії під захистом кавалерії. Куртіс командував усією армією, Гуд — правим її крилом, я прийняв під своє керівництво сім тисяч вершників, що стояли між піхотою і правим крилом, решта батальйонів і ескадронів була довірена генералам Цу-венді. Тільки-но ми встигли зайняти позицію, величезна армія Зорайї посунула на нас, і вся місцевість покрилася безліччю блискучих списів; земля двигтіла під ногами її батальйонів. Розвідники не перебільшили. Військо Зорайї перевершувало нас кількістю.

Ми чекали нападу, але день минув спокійно. Якраз напроти нашого правого крила, утворюючи ліве крило армії Зорайї, стояв батальйон похмурих, дикого вигляду, людей. Це були, як я дізнався, горці, приведені Настою.

— Слово честі, Гуде, — сказав я, — їх треба всіх перебити завтра!

Гуд якось дивно поглянув на мене, але нічого не відповів. Увесь день ми чекали, і нічого не відбувалося. Нарешті настала ніч, і тисячі вогнів запалали на схилах пагорбів, мерехтячи, як зірки. Час минав, мертва тиша панувала у війську Зорайї. Це була довга ніч. Майбутня битва, всі жахи кровопролиття тягарем лежали на серці. Коли я розмірковував над усім цим, то відчував себе хворим, мені було важко подумати, що все це сильне військо, зібране тут для знищення, для втамування диких ревнощів жінки!

Довго, до глибокої ночі, сиділи ми, з тяжким серцем радячись між собою. Розмірено крокували вартові туди-сюди, похмуро, насуплено, приходили і йшли озброєні начальники різних батальйонів.