Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 319

— Тут ти зустрінеш армію Зорайї! — сказала вона чоловікові, усміхаючись і довірливо дивлячись на нього. — Я знаю місцевість. Ти зустрінеш тут її військо і розсієш його за вітром, як буря розганяє пил!

Але Куртіс був серйозний і мовчав.

Розділ XX

НА ПОЛІ БИТВИ

За три дні ми з Куртісом вирушили в путь. Усе військо, за винятком маленького загону охоронців королеви, виступило ще напередодні вночі.

Похмуре місто спорожніло і затихло. Окрім особистої варти королеви, залишилося ще близько тисячі чоловік, які через хворобу або інші причини були нездатні йти за армією. Але це було неважливо, бо стіни Мілозиса були неприступними, і ворог перебував не в тилу у нас.

Гуд і Умслопогас пішли з військом. Нілепта провела сера Генрі до міських воріт, верхи на прекрасному білому коні на ім’я Денний промінь, який мав славу найшвидшого і найвитривалішого коня в усій країні. На обличчі королеви виднілися сліди недавніх сліз, але тепер вона не плакала і мужньо витримувала гірке випробування, послане їй долею.

Біля воріт вона попрощалася з нами. Напередодні цього дня вона красномовно звернулася до начальників війська, висловила повну впевненість в їхній військовій доблесті та перемозі над ворогом.

Вона зуміла зворушити їх, і вони відповіли гучними криками і були готові померти за неї.

-. Прощавай, Макумазане! — сказала вона. — Пам’ятай, я вірю тобі, вірю у твою мудрість, яка нам так само необхідна, як гострі списи для захисту від Зорайї. Я знаю, що ти виконаєш свій обов’язок!

Я вклонився і пояснив, що боюся битви і можу втратити голову від страху. Нілепта посміхнулася і обернулася до Куртіса.

— Прощавай, мій пане! — сказала вона. — Повернися до мене королем, у лаврах переможця або на списах солдатів!

Сер Генрі мовчав і повернув коня, щоб їхати. Він не мав сили говорити. Важко людині йти на війну, а, якщо одружений тільки один тиждень, то це стає вже обтяжливим випробуванням!

— Тут, — додала Нілепта, — я вітатиму вас, коли ви повернетеся переможцями! А зараз іще раз прощавайте!

Ми вирушили, але, від’їхавши близько сотні ярдів, обернулися і побачили Нілепту, яка, сидячи на коні, дивилася нам услід. Проїхавши ще милю, ми почули позаду галоп коня і побачили вершника, що під’їхав, — солдата, який привів нам коня королеви — Денний Промінь.

— Королева послала білого коня як прощальний дарунок лордові Інкубу і наказала мені сказати йому, що цей кінь — найшвидший і найвитриваліший у всій країні! — вимовив солдат, низько схиляючись перед нами.

Спочатку сер Генрі не хотів брати коня, казав, що тварина надто красива для такої грубої справи, та я переконав його взяти, побоюючись, що Нілепта жорстоко образиться. Мені й на думку не спало тоді, яку серйозну послугу надасть нам благородна тварина! Куртіс узяв коня, послав із солдатом свою подяку і вітання Нілепті, і ми поїхали далі.