Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 313

Вона взяла руку Куртіса і гордо глянула на нього, і так, тримаючи його руку, спокійно стояла обличчям до присутніх. Нілепта була така прекрасна, стоячи поряд зі своїм коханим! Вона була така впевнена в собі і в ньому, мабуть, готова на будь-який ризик заради нього, на будь-які жертви! Була такою великою чарівність її величної краси, сили і гідності, що більшість глядачів, помітивши вогонь у її очах і щасливий рум’янець на обличчі, урочисто аплодувала їй і кричала. Це був сміливий вчинок з боку Нілепти, а народ Цу-венді любить сміливість і мужність — навіть, якщо вони порушують традиції, але зуміють торкнутися його поетичної струнки.

Народ кричав, вітаючи Нілепту. Зорайя стояла, опустивши очі, і тремтіла від ревнивого гніву, відвернувши бліде, як смерть, обличчя, їй було нестерпно важко бачити тріумф сестри, яка відняла у неї кохану людину. Я вже говорив, що обличчя Зорайї нагадувало мені спокійні води моря в ясну погоду, коли в ньому дрімають приховані сили!

Тепер це море прокинулося, сила вирвалася назовні і налякала та зачарувала мене. Справді, прекрасна жінка у своєму величному гніві завжди є цікавим видовищем, але ніколи в житті я не бачив такого поєднання краси і люті.

Обидві королеви справляли приголомшуюче враження. Зорайя підвела своє бліде обличчя, зуби її були міцно стиснуті, а під палаючими очима залягли червоні кола. Тричі намагалася вона говорити, і тричі голос зраджував її. Нарешті вона заговорила і, піднявши свого срібного списа, махнула ним. Виблискував спис, виблискували золоті луски туніки і похмурі очі Зорайї!

— Ти вважаєш, Нілепто, — дзвінко вимовила вона, — ти гадаєш, що я, Зорайя, королева Цу-венді, допущу, щоб чужоземець сів на трон мого батька, щоб його нащадки успадковували Будинок сходів? Ніколи! Ніколи! Поки в моїх грудях б’ється життя, поки у мене є воїни і є спис, щоб завдавати удару! Хто на моєму боці? Хто за мною? Хто? Або передай цього чужоземного вовка і його приятелів в руки жерців за вчинене блюзнірство, або… Нілепто, я оголошую тобі війну, криваву війну! Твоя пристрасть спричинить пожежі міст наших, омиється кров’ю твоїх прихильників! На твою голову ляже смерть цих людей, у твоїх вухах звучатимуть стогони вмираючих, крики вдів і сиріт! Я хочу скинути тебе з трону, Нілепто, Біла Королево, скинути до підніжжя наших сходів, бо ти зганьбила славне ім’я нашої династії! А вас, іноземці, всіх, окрім Бугвана, який надав мені послугу, — і я врятую його, якщо він залишить своїх друзів (бідний Гуд похитав головою і пробурмотів англійською: “Це неможливо!”), — вас я обгорну листами з золота і повішу на ланцюгах біля колон храму, щоб ви були застереженням для інших! Ти, Інкубу, помреш іншою смертю, про це поговоримо потім!