Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 312

Почувся стукіт коліс. Велика завіса в кінці зали відхилилася, й увійшла Цариця Ночі, але вона була не одна. З нею йшов великий жрець Егон, одягнений у найкраще вбрання, й інші жерці рухалися за ними.

Зрозуміло було, навіщо Зорайя привела з собою жерців! У їхній присутності затримати її було б святотатством! Позаду йшли сановники і невелика озброєна варта. Одного погляду на обличчя Зорайї було достатньо, щоб визначити, що вона з’явилася не з миролюбною метою. Замість звичної, вишитої золотом “каф” на ній була блискуча туніка, зроблена із золотих лусочок, а на голові — золотий маленький шолом. У руці вона тримала гострий срібний спис. Вона йшла, як розлючений лев, у гордому усвідомленні своєї краси! Усі низько вклонялися і давали їй дорогу. Зорайя зупинилася біля священного каменя і поклала на нього руку.

— Привіт тобі, королево! — закричала вона голосно.

— Привіт тобі, моя царствена сестро! — відповіла Нілепта. — Підійди ближче. Не бійся. Я дозволяю підійти!

Зорайя відповіла гордовитим поглядом, пройшла через залу і зупинилася перед тронами.

— Прохання до тебе, королево! — закричала вона.

— Прохання? Про що ти можеш просити мене, сестро, ти ж бо володієш, як і я, половиною королівства?

— Ти маєш сказати мені правду, — мені і моєму народу! Чи правда, що ти хочеш узяти цього чужоземного вовка за чоловіка і розділити з ним трон і ложе?

Куртіс зробив рух і, обернувшись до Зорайї, сказав тихо:

— Мені здається, вчора у тебе знайшлося ніжніше ім’я для цього вовка, о, королево!

Я бачив, що Зорайя закусила губу, і кров підступила до її обличчя. Що стосується Нілепти, вона, розуміючи, що тепер не можна довше приховувати стан справ, відповіла на запитання Зорайї у новій і ефектній манері, яка, я твердо переконаний у цьому, була вселена їй кокетуванням і бажанням тріумфувати над суперницею.

Вона підвелася з трону й у всьому блиску своєї величної краси і грації, пройшла до того місця, де стояв її коханий. Зупинившись біля нього, вона веліла йому стати на коліна і відстебнула золоту змію зі своєї руки. Куртіс став перед нею на коліна, на мармуровій підлозі; Нілепта, тримаючи золоту змію обома руками, наділа її на його шию і застібнула, потім поцілувала його в чоло і назвала “дорогим паном”.

— Ти бачиш, — сказала вона, звертаючись до Зорайї, коли стих здивований гомін глядачів і сер Генрі піднявся з колін, — я наділа нашийника “вовкові”! Він буде моїм сторожовим собакою! Ось тобі моя відповідь, королево Зорайо, і всім, хто прийшов з тобою! Не бійся, — продовжувала вона, ніжно усміхаючись Куртісу і вказуючи на золоту змію, що обвивала його масивне горло, — якщо моє ярмо буде заважким, воно не завдасть тобі шкоди! Так, Царице Ночі, сановники, жерці і народе, що зібрався тут, — продовжувала Нілепта спокійним, гордим тоном звертаючись до оточуючих, — привселюдно я беру в чоловіки цього іноземця! Хіба я, королева, не вільна вибрати собі в чоловіки людину, яку я кохаю! Я маю на це таке ж право, як будь-яка дівчина в моїх провінціях. Так, він завоював моє серце, мою руку і трон, і якби він не був знатний лорд, найвродливіший і найкращий з усіх, не мав стільки мудрості і знань, — якби він був простий жебрак, — я віддала б йому все, що у мене є, все!