Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 310

— Ти говориш правду, Макумазане, я зробив би це, якби обов’язок велів мені, але все-таки не перестав би любити тебе! Хіба тут можна битися, Макумазане? — продовжував він глузливо. — Мені тільки здається, що обидві королеви сердяться одна на одну! Так я думаю через те, що бачив уночі! Цариця Ночі навіть кинула свій кинджал!

Я пояснив йому, що королеви серйозно посварилися через Інкубу і розтлумачив стан справ.

— Еге, он воно як! — вигукнув він у захваті. — Отже, в нас буде війна. Жінки люблять завдати останнього удару і сказати останнє слово і, якщо починають війну за кохання, то не знають милосердя, як поранений буйвол! Жінка любить проливати кров за власним бажанням. На власні очі я двічі переконався в цьому. О, Макумазане! Ми побачимо, як горітимуть ці красиві будинки, і бойовий клич пролунає на вулиці! Ну, я не марно прийшов сюди! Як ти думаєш, уміє цей народ битися?

У цей час до нас підійшов сер Генрі, а з іншого боку з’явився Гуд, блідий, із запалими очима.

Хвилину Умслопогас дивився на нього, потім вклонився йому.

— Еге, Бугване! — закричав він. — Вітаю тебе! Ти маєш поганий вигляд! Чи ти багато полював учора? — не чекаючи відповіді, він підійшов до Гуда. — Слухай, Бугване, я розповім тобі історію про одну жінку! Слухатимеш? Жив один чоловік, який мав брата. Одна жінка кохала його брата, та той не кохав її. Але у брата була кохана дружина, і він не хотів дивитися на цю жінку і сміявся з неї! Тоді жінка, маючи палке серце, схотіла помститися і сказала тому, який кохав її: я кохаю тебе! Почни війну, прожени свого брата, і я буду твоєю дружиною! Він знав, що це брехня, але з великої любові до прекрасної жінки послухав її і розпочав війну. Багато людей було вбито. Тоді брат послав до цього чоловіка вісника зі словами: “Чому ти хочеш убити мене? Що я зробив тобі? Хіба не любив я тебе з самого дитинства? Хіба я не втішав тебе у горі, хіба ми не ходили разом на війну, не ділили порівну здобич, худобу, дівчат, биків, корів? Чому ти хочеш убити мене, мій любий брате?” Важко стало на серці в того, він учинив погано, припинив війну і жив мирно разом із братом в одному краалі. Через деякий час до нього прийшла кохана жінка і сказала: “Я забула минуле і хочу бути твоєю дружиною!” Він знав у серці своєму, що це знову брехня і що жінка задумала погану справу, але він кохав її і взяв за дружину. Тієї самої ночі, коли вони повінчалися, поки її чоловік спав глибоким сном, жінка встала, взяла сокиру чоловіка, підповзла до місця, де спав його брат і вбила його сокирою. Потім вона прослизнула назад, як лев, що наситився кров’ю, і поклала сокиру коло свого чоловіка. Удосвіта почувся крик: “Лусте вбитий сьогодні вночі!”

Люди прибігли до сплячого чоловіка, і всі побачили, що він спить, а біля нього лежить скривавлена сокира. “Це він, напевно, вбив свого брата!” — закричали всі, хотіли схопити його і вбити. Та він прокинувся й утік і, зустрівши по дорозі дружину, яка була винна в усьому, вбив її. Але смерть не стерла з лиця землі всіх її лиходійств, і на чоловіка ліг увесь тягар її гріха! Він був великий начальник, славний вождь, а коли втік, то став утікачем, волоцюгою без краалю, без дружини, ім’я якого з гнівом вимовляється на батьківщині! Він помре, як зацькований олень, далеко від батьківщини. Від покоління до покоління переходитиме розповідь про те, як підлий зрадник темної ночі убив свого брата Лусте!