Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 276

Із кожного боку з’явилися озброєні люди, стали обабіч тронів і опустили вниз свої списи, задзвенівши ними об мармурову підлогу. Знову звуки труб, і з різних боків з’явилися обидві королеви в супроводі шістьох дам. Усі присутні в залі підвелися, вітаючи їх.

Я бачив за своє життя багато вродливих жінок і більше не задивляюся на гарненькі обличчя, але краса сестер-королев перевершує будь-який опис! Обидві були молоді — двадцяти п’яти років; обидві високі і витонченої статури. Але на цьому їхня схожість кінчалася. Нілепта була жінка сліпучої краси, її права рука і частина грудей, за традицією, були оголені і білосніжно сяяли з-під складок білої, розшитої золотом топі, або “кеф”. Її обличчя було таке чарівне, що, раз побачивши, його неможливо було забути. Волосся справжнього золотистого кольору, зібране короткими локонами на голові, осявало чисте, прекрасне, як слонова кістка, чоло, глибокі, іскристі сірі очі сяяли ніжністю і царственою величчю. Рот був дивовижно ніжно окреслений. Усе п обличчя вражало красою з легким відтінком усмішки, що поселилася в куточках губ, неначе срібляста крапля роси на трояндовому пуп’янку. На пій не було ніяких коштовностей, окрім золотих обручів на шиї, руці і коліні, зроблених у вигляді змійки. Її тога була зі сніжно-білого полотна, багато розшита золотом і прикрашена емблемою сонця.

Друга сестра, Зорайя, мала інший, похмурий тип краси. Волосся Зорайї, хвилясте, як у Нілепти, було синювато-чорного кольору і спадало на плечі. Колір обличчя оливковий, великі темні очі, похмурі й блискучі, повні, я б сказав, жорстокі губи! Це обличчя, спокійне і холодне, свідчило про приховану пристрасність і я подумав про те, як воно зміниться, коли пристрасть вирветься назовні. Я дивився на обличчя Зорайї, і мені пригадалися спокійні і глибокі води моря, які ясного дня нічим не проявляють своєї могутньої сили, і лише в сонному гуркоті його вчувається прихований дух бурі! Постать Зорайї була прекрасна за своїми лініями і контурами, хоча дещо повніша, ніж у Нілепти. Одягнені обидві були однаково.

Коли прекрасні королеви спокійно всілися на своїх тронах у глибокому мовчанні всього двору, я подумав, що обидві сестри повністю втілюють моє розуміння про величність. Ця величність позначалася в їхніх формах, грації, гідності, навіть у варварській пишноті їхнього оточення. Мабуть, вони зовсім не потребували воїнів і золота, щоб стверджувати свою владу, щоб підпорядкувати своїй волі впертих людей! Достатньо було одного погляду блискучих очей, однієї усмішки прекрасних вуст, щоб примусити підданих іти на смерть заради них!

Але королеви були перш за все жінками і тому не були позбавлені цікавості. Проходячи до своїх тронів, вони швидко оглянули нас. Я бачив, як їхні очі ковзнули по мені, не знайшовши нічого цікавого у непоказному і сивому старому. З очевидним подивом перевели вони свій погляд на похмуру постать старого Умслопогаса, який підняв свою сокиру на знак вітання, потім пильно подивилися на Гуда, привернуті блиском його мундира і, врешті, зупинили свій погляд на обличчі сера Генрі. Сонячне проміння грало на його світлому волоссі і бороді, виставляючи у вигідному світлі красиві лінії масивної статури. Він підвів очі і зустрів погляд чарівної Нілепти. Я не знаю чому, але кров прилила до ніжної шкіри королеви, її прекрасне обличчя спалахнуло, почервоніли навіть дивовижні груди, рука і лебедина шия. Щоки зарум’яніли, як пелюстки троянди. Потім вона заспокоїлася і знову зблідла. Я поглянув на сера Генрі, він почервонів до самих очей. “Слово честі, — подумав я, — на сцені з’явилися дами, отже, прощавай мир і спокій!”