Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 274

Ми пройшли перший ярус у сто двадцять сходинок і потрапили на майданчик, що сполучав його з другим, де замилувалися величною панорамою країни, оточеної горами і блакитною водою озера. Пройшовши сходи, ми опинилися на відкритому майданчику із трьома ходами. Два з них вели у вузькі галереї, вирубані в скелі, яка йшла кругом усієї палацової стіни до головних воріт міста, зроблених із бронзи. Як я дізнався пізніше, можна було замкнути всі ці входи і виходи і зробити їх абсолютно неприступними для ворога. Третій хід вів через десять чорних мармурових сходинок прямо до дверей у палацовій стіні. До цих дверей і повів нас провідник. Вони були масивними, зробленими з якогось міцного дерева і захищені бронзовими ґратами. Тільки-но ми підійшли до них, двері широко відчинилися. Нас зустрів вартовий, озброєний списом і мечем. На грудях у нього була надіта майстерно оброблена шкура бегемота, в руці він тримав круглий щит з тієї самої шкури. Меч його привернув особливу нашу увагу. Він був тотожний із тим, який містер Мекензі одержав від невідомого мандрівника. Отже, цей невідомий говорив правду! Наш провідник сказав пароль, і солдат опустив свого списа, який задзвенів, ударившись об підлогу. Ми пройшли у чотирикутний двір палацу, прикрашений квітами, кущами і рослинами, більшість із яких ми ніколи не бачили. У центрі садка ішла широка алея, прикрашена великими мушлями, принесеними сюди з озера. Алеєю ми дійшли до входу під круглою аркою, на якій висіла щільна завіса, що замінювала двері. Потім ми опинилися у великій залі палацу і зупинилися, дивуючись перед грандіозним видовищем.

Зала була величезна, з чудовим дугоподібним склепінням із різьбленого дерева. На відстані двадцяти футів від стіни височіли стрункі колони з чорного мармуру. В кінці зали, підтримуваної цими колонами, стояла мармурова група, виконана королем Радемесом у пам’ять про споруджений ним ґанок.

Краса групи вражала погляд. На чорному мармурі цоколю виділялася прекрасна біло-мармурова фігура молодика з благородним обличчям, що спав на ложі. Одна рука його безсило опущена на край ложа, а на другій спочиває голова, наполовину закрита пасмами волосся. Схилившись над ним, поклавши руку на його лоба, стоїть закутана фігура жінки вражаючої краси. Я не спроможний описати всю спокійну велич прекрасного обличчя, на якому сяє відблиск ніжної, ангельської усмішки! І в ній, у цій усмішці, все — могутність, любов і божественна врода! Очі жінки спрямовані на хлопця. Найкращим у цій групі, що особливо вдалося скульптору, був раптовий підйом творчого духу, що віддзеркалився на втомленому і змученому чоловічому обличчі. Ви бачите, як натхнення проникає в темряву людської душі і осяває її новим світлом, неначе світанковий промінь, розбиваючи морок ночі! Це — чудовий витвір рук людських, і лише геній міг створити щось подібне! Між чорними мармуровими колонами стоять інші мармурові групи, що зображають різні алегорії або бюсти великих людей роботи цього великого скульптора Радемеса, але жодну з них, на нашу думку, не можна порівняти з тією групою. У центрі зали стоїть священний камінь народу. На ньому монархи після церемоній коронації присягають дотримуватися інтересів країни, її традицій, законів і звичаїв. Цей камінь, очевидно, був вельми стародавнім, боки його вкривали позначки і лінії, що, на думку сера Генрі, служило доказом його тисячолітнього існування. Щодо цього каменя існувало повір’я: він, за народним переказом, упав із сонця, і коли буде роздроблений на шматки, тоді король чужоземної раси правитиме всією країною. Але камінь виглядав поки що дуже міцним, і династія мала багато шансів правити країною ще довгі роки.