Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 247

— Ой, добродію, — зітхнув він, — я молюся за душі тих, яких я маю вбити сьогодні вночі!

— Але я хотів би, — заперечив я, — щоб ви молилися трошки тихше!

Альфонс пішов, і все стихло. Минув якийсь час. Нарешті містер Мекензі пошепки покликав мене у вікно.

— Третя година, — сказав він, — за півгодини ми вирушаємо!

Я попросив його зайти до мене. Він увійшов. Я був готовий розреготатися, побачивши місіонера, що з’явився до мене в повному озброєнні, але сміятися було ніяково.

На ньому був широкий одяг священика, пояс і крислатий капелюх, який він, за його словами, цінував за його темний колір. Він спирався на велику гвинтівку, яку тримав у руці; за гумовим поясом, який зазвичай носять англійські хлопчики, був засунутий величезний, з роговою ручкою, розрізний ніж і десятизарядний револьвер.

— Друже мій, — сказав він, — помітивши, що я здивовано втупився на пояс, — ви дивитеся на мій ніж? Гадаю, він буде доречним, бо зроблений із чудової сталі, я вбив ним кількох свиней! У цей час всі інші встали й уже збиралися.

Я одягнув легкий жакет на сталеву сорочку, щоб мати під рукою, в кишені, патрони, і пристебнув револьвера. Гуд зробив те саме. Але сер Генрі нічого не надів, окрім сталевої сорочки і пари м’яких черевиків, так що ноги в нього були від колін голими. Револьвер висів на ремені, яким він підперезав кольчугу. Тим часом Умслопогас зібрав усіх наших людей під великим деревом і оглядав їхнє озброєння. В останню хвилину ми дещо змінили. Двоє з тих, що озброєні рушницями, не вміли стріляти, але чудово володіли списом; ми забрали в них гвинтівки, дали щити і довгі списи, і наказали приєднатися до Куртіса, Умслопогаса й аскарі. Ми розуміли, що троє людей, якими б сильними вони не були, не впораються!

Розділ VII

СТРАШНА РІЗАНИНА

Якусь мить ми стояли тихо, чекаючи моменту виступу. Це було гнітюче очікування, і як довго воно тяглося! Здавалося, час плентався черепахою, панувало урочисте мовчання, що ще більше пригнічувало душу. Пам’ятаю, одного разу мені довелося бачити повішеника. Я пішов після того видовища з відчуттям, схожим на моє теперішнє, з тією різницею, що тепер переважав живий і особистий елемент. Урочисті обличчя людей, які знали, що, може, кілька хвилин відділяють їх від переходу до вічного спокою, дивний шепіт, постійне зиркання сера Генрі на свою сокиру, навіть особлива манера, з якою Гуд протирав своє скельце, — все свідчило про те, що нерви збуджені до краю. Тільки Умслопогас стояв, спираючись на сокиру і тримаючи дрібку нюхального тютюну в руці, і мав вигляд абсолютно спокійний.

Складно було вразити його залізні нерви!

Місяць схилявся все ближче до обрію і, нарешті, зник. Стало темно. Тільки на сході небо почало бліднути, провіщаючи швидку появу зорі.