Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 245

— Усі ми обіцяємо це! — сказав я.

— Добре! — продовжив місіонер. — Ви всі віддані, чесні люди, на вас можна покластися. А зараз, друзі мої, і чорні, і білі, преклонімо коліна і піднесімо наші смиренні молитви Всемогутньому! Його правиця управляє нашим існуванням, він дає життя і смерть. Він захоче зміцнити нашу руку, щоб ми взяли гору над ворогами сьогодні вдосвіта!

Він став на коліна. Ми це зробили теж, усі, окрім Умслопогаса, який похмуро стояв позаду, спираючись на свою сокиру. У гордого старого зулуса не було ні сім’ї, ні майна; нічого, крім бойової сокири.

Господар піднявся на ноги. Ми теж, і почали готуватися до битви. Людей було ретельно відібрано, їх докладно інструктували, що і як робити. Після тривалих обговорень ми вирішили, що десятеро чоловіків на чолі з Гудом не братимуть вогнепальної зброї, окрім самого Гуда, у якого був револьвер і меч, той самий, який я витягнув з грудей убитого в човні аскарі. Ми боялися, що їхні перехресні постріли можуть убити наших людей. Крім того, ми думали, що вони чудово обійдуться і холодною зброєю, так само, як і Умслопогас, палкий прихильник сталі. У нас було чотири гвинтівки Вінчестера і півдюжини гвинтівок Мартіні. Я взяв свою гвинтівку, чудову зброю. Містер Мекензі також узяв гвинтівку. Інші дали двом людям, які вміли добре стріляти з них. Гвинтівки Мартіні вручили тим, хто мав відкрити вогонь з різних боків крааля в сплячих мазаїв і більш-менш звик до використання зброї. Умслопогас залишився зі своєю сокирою. Сер Генрі та один з аскарі мали були засісти біля входу в крааль і перебити дикунів, якщо вони надумають рятуватися втечею; вони також попросили дати їм яку-небудь холодну зброю. На щастя, у містера Мекензі був вибір чудових, англійського виробництва, сокирок. Сер Генрі вибрав одну із них, аскарі взяв іншу, Умслопогас прикріпив рукоятки, зроблені з якогось тубільного дерева, схожого на ясен, потім опустив їх на півгодини у відро з водою, щоб дерево набубнявіло і рукоятки ввійшли щільніше. Тоді я пішов до своєї кімнати і заходився відкривати маленький жерстяний ящик, що містив у собі… Що ви думаєте? Не більш і не менш, як чотири кольчуги.

У передостанній нашій подорожі Африкою цим кольчугам ми завдячували своїм життям. Пригадавши це, я вирішив, що ми надінемо їх, перш ніж вирушимо в нашу небезпечну експедицію. Робота бірмінгемських майстрів була чудовою, кільця зроблені з ліпшої сталі. Моя кольчуга важила тільки сім фунтів, я міг носити її кілька днів, і вона не нагрівалася. У сера Генрі було аж дві кольчуги, одна — звичайна, яка облягала тіло як джерсі, й друга, зроблена за його власною вказівкою (вона важила дванадцять фунтів). Кольчуга покривала все тіло до коліна, але була не настільки зручна, оскільки застібалася ззаду і була заважкою. Дивно, звичайно, говорити про кольчуги в наші дні, оскільки вони абсолютно неефективні проти куль.