Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 232

— Добре, я показав вам меч, оскільки його мені принесла людина, яка запевняла, що бачила білих людей, і ця зброя більш-менш підтверджує правдивість тих слів, хоча я сприйняв усі його теревені за байку. Я розповім вам усе, що знаю про це! Якось пополудні я сидів на веранді, аж раптом увійшов бідний, жалюгідний і втомлений чоловік. Я запитав його, звідки він прийшов і що йому треба. Він завів довгу оповідь про те, що він належав до племені, яке жило далеко на півночі, було знищене іншим ворожим плем’ям, що він з небагатьма, хто вижив, утік далі на північ і пройшов озеро, назване Лага. Потім, здається, шлях його лежав до озера в горах — “озеро без дна” — так охрестив він його. Тут його дружина і брат померли від якоїсь заразної хвороби, мабуть, від віспи, і народ прогнав його зі своїх поселень. Десять днів тинявся він у горах і, нарешті, опинився в густому лісі, де його знайшов білий мисливець, і привів його до білих людей, які жили у великих кам’яних будинках. Тут він пробув із тиждень, поки одного разу, вночі, до нього не прийшов чоловік з білою бородою, “той, що лікує”, так сказав він мені. Він обстежив і оглянув його. Після цього його відвели знову до лісу, на межу пустелі, дали йому їжі та цього меча і залишили одного.

— Так, — вимовив сер Генрі, слухаючи з великим інтересом, — що ж далі?

— За його словами, він переніс багато страждань і поневірянь, тижнями харчувався тільки корінням рослин, ягодами і тим, що зміг упіймати або вбити. Врешті-решт він дістався до нас. Я так і не дізнався всіх подробиць його подорожі, тому що звелів йому прийти наступного дня і наказав старшоу слузі подбати про нього. Слуга повів його. Бідолаха страждав від корости, і дружина мого слуги не хотіла пускати його в будинок, остерігаючись зарази. Йому дали ковдру і наказали спати на повітр. На біду, поблизу від нас блукав лев, який помітив бідолаху, стрибнув на нього і відкусив йому голову. Ніхто не підозрював про це. Так скінчилося його життя і вся історія про білих людей, і я не знаю сам, правда це чи вигадка! Як ви вважаєте, містере Квотермейне?

— Я теж не знаю, — відповів я, — але в цій дикій країні так багато загадкового, що мені буде прикро, якщо ця історія виявиться вигадкою! Принаймні ми спробуємо і пошукаємо! Ми маємо намір вирушити до Лекакизера, а звідти, якщо будемо живі, до озера Лага. Якщо там живуть білі люди, ми знайдемо їх!

— Ви — відважний народ, друзі мої, — сказав місіонер з легкою усмішкою.

Розділ IV

АЛЬФОНС І ЙОГО АНЕТА

По обіді ми оглянули весь будинок і всі споруди місії. Я маю визнати, що це найпрекрасніший куточок у всій Африці.

Ми повернулися на веранду, де знайшли Умслопогаса за його улюбленим заняттям, — він старанно чистив гвинтівки. Це була єдина робота, яку він визнавав, оскільки начальник зулусів не міг принизити своєї гідності якою-небудь іншою роботою. Незвичним був вигляд величезного зулуса, який сидів на підлозі, тоді як його бойова сокира стояла біля нього, притулена до стіни. Його тонкі аристократичні руки делікатно і дбайливо чистили механізм гвинтівок. Він придумав ім’я кожній гвинтівці. Одну, що належить серу Генрі, він називав “Громобій”, іншу маленьку, але таку, що дає сильний постріл, охрестив “малятком, яке говорить, неначе хльоскає”. Вінчестери він називав “жінки, які говорять так швидко, що не розрізниш жодного слова”, гвинтівки Мартіні він називав “звичайним народом”, і так усі до одної. Дивно було чути, як він під час чищення розмовляв з ними, ніби з людьми, жартував із найдобродушнішим виглядом. Він звертався також до своєї сокири, вважаючи її, здається, задушевним другом, і цілісінькими годинами розповідав їй свої пригоди. З притаманним йому гумором він назвав свою сокиру “Інкозі-каас”, що означає “начальник” мовою зулусів. Я здивувався такій назві і, нарешті, запитав його про це. Він пояснив мені, що ця сокира — жіночої статі, тому що в неї жіноча звичка глибоко проникати в усе. Він додав, що його сокира заслуговує такої назви, оскільки всі люди падають перед нею, вражені її силою і красою. Крім того, Умслопогас радився зі своєю сокирою в усіх скрутних ситуаціях, бо ця сокира, за його словами, володіла великою мудрістю, оскільки “зазирнула в мізки багатьох людей”.