Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 230

— Прекрасний у вас сад! — сказав я захоплено і з деякою заздрістю.

— Так, — відповів місіонер, — сад дуже гарний і цілком винагороджує всі мої зусилля. І клімат тут сприятливий! Якщо ви посадите в землю персикову кісточку, вона принесе вам плід через три роки, а троянда зацвіте за рік. Прекрасний клімат!

Ми підійшли до рову, наповненого водою, за яким підносилася кам’яна стіна з бійницями восьми футів заввишки.

— Там, — сказав містер Мекензі, вказуючи на рів і стіну, — за цією стіною “magnum opus”, там — церква, а по той бік — будинок. Мені знадобилося двадцять тубільців, які два копали рили рів і будували стіну, і я не заспокоївся, поки роботу не закінчили. Тепер я цілком захищений від усіх дикунів Африки, оскільки потік, який наповнює рів, витікає з-під стіни, дзюрчить однаково влітку і взимку, і я завжди тримаю в будинку запас провізії на чотири місяці!

Пройшовши дощечкою через рів, ми пролізли через вузький отвір у стіні й увійшли до володінь містера Мекензі, в його дивний сад, красу якого складно описати. Я ніколи не бачив таких троянд, гарденій, камелій (рідкісні сорти навіть у Англії). Тут була ціла колекція прекрасних цибулин, зібраних маленькою донькою місіонера, міс Флосі. Посеред саду дзюрчав фонтан із кам’яним, дуже красиво розташованим басейном. Будинок був масивною спорудою з чарівною верандою, збудований у вигляді чотирикутника, четверта сторона якого, де містилася кухня, була відокремлена від нього. Прекрасний план споруди в такій спекотній країні!

У центрі чотирикутника стояв найчудовіший об’єкт з усього баченого нами в цьому чарівному місці — оригінальне дерево трьохсот футів заввишки; стовбур його мав 16 футів у діаметрі. Високо, на сімдесят футів, височив прямий прекрасний стовбур, без жодної гілки, а вгорі широко розрослося темно-зелене гілля у вигляді гігантського листя, розлого нависаючи над будинком і садом, захищали його благодатною тінню і водночас, завдяки висоті, не перешкоджали світлу і повітрю проникати у приміщення.

— Яке чудове дерево! — вигукнув сер Генрі.

— Так, ви маєте рацію, дивовижно красиве дерево! В усій країні, наскільки я знаю, немає нічого подібного! — відповів місіонер. — Я називаю йго сторожовою баштою. Коли мені потрібно, я прикріплюю мотузок до нижніх гілок і підіймаюся на дерево із підзорною трубою. Я можу бачити з дерева на 15 миль довкола. Але я забув, що ви голодні, а обід готовий. Ходімо, друзі мої! Я розповім вам, як мені вдалося дістати французького кухаря!