Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 223

— Ти не зовсім маєш рацію, Макумазане, — сказав він, — не самолюбність довела мене до падіння, а — ганьба і сором мені, — красиве жіноче обличчя! Але забудьмо це. Я йду з вами. Життя або смерть попереду, мені байдуже, якщо можна вбивати, якщо кров потече річкою. Я старію, старію, і все-таки я великий воїн серед воїнів! Подивися! — він показав мені незліченні рубці, шрами, подряпини на грудях і руках. — Знаєш, Макумазане, скількох убив я в рукопашному бою? Полічи, Макумазане! — він вказав мені на позначки на роговій рукоятці сокири. — Сто три! Я не рахую тих, кому я розпоров живота.

— Досить, — сказав я, помітивши, що його тіпає, як у лихоманці, — замовкни! Ти справді “Згубник”! Ми не любимо оповідок про вбивства. Слухай, нам потрібні слуги. Ці люди, — я вказав на ваквафі, які відійшли під час нашої розмови, не хочуть іти з нами!

— Не хочуть іти? — закричав Умслопогас. — Яка це собака не хоче йти, коли мій батько наказує? Ти, слухай! — одним сильним стрибком він опинився біля солдата, з яким я говорив раніше, схопив його за руку і міцно стиснув. — Собако! — повторив він, міцно стискаючи руку переляканої людини. — Ти сказав, що не підеш з моїм батьком? Скажи ще раз, і я душитиму тебе… — Його довгі пальці вп’ялися в горло ваквафі. — Скажи, й ті інші… Хіба ти забув, як я служив твоєму брату?

— Ні, ми підемо з білою людиною! — пробурмотів той.

— Біла людина! — продовжував Умслопогас з люттю, вдаючи, що роздратування посилюється. — Про кого ти говориш, зухвалий собако?

— Ми підемо з великим начальником!

— Отож бо! — сказав Умслопогас спокійним голосом і раптово відпустив руку так, що солдат аж упав назад. — Я так і думав!

— Цей Умслопогас має сильний етичний вплив на своїх супутників! — зауважив потім Гуд.

Розділ II

ЧОРНА РУКА

Незабаром ми покинули Ламу і за десять днів опинилися в містечку Чаррі, на річці Тані, витримавши багато різних пригод, про які не варто говорити. Між іншим, ми відвідали зруйноване місто, яке, судячи з численних руїн мечетей і кам’яних будинків, було густо населеним місцем. Ці зруйновані міста, а їх тут кілька, належать до сивої давнини, і я гадаю, вони були багаті і мали значення ще за часів Старого Заповіту, коли служили центром торгівлі з Індією. Але слава їхня зникла, коли припинилася торгівля невільниками. Там, де колись багаті торговці, зібрані з усіх кінців світу, товпилися і торгували на майданах, голосно реве лев, охороняючи своє лігво, і замість базікання невільників і пронизливих голосів баришників у зруйнованих проходах і коридорах звучить відлуння його жахливого гарчання. Тут, в огорожі, де валялося різне сміття, ми знайшли два величезні камені дивної краси і шкодували, що не могли забрати їх із собою. Немає сумніву, що вони прикрашали вхід до палацу, від якого не залишилося й сліду.