Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 20

Коли ми підійшли до хижі, почулися голоси. Я миттєво привів себе у стан бойової готовності і приклав палець до вуст, вимагаючи тиші й водночас відчайдушно сподіваючись, що жодна собака не почне гавкати.

Хижа була без вікон, тож ми не могли побачити, хто там усередині, та й чути було не надто добре. Не можна було втямити, про що там балакають. Я жестами показав Тіні, щоб ми відійшли назад і розробили план.

— Їх там двоє, - прошепотів я.

— Але я не чую цуценят, — тихо відповіла Тіна.

— Я теж не чую.

— Що ж нам тепер робити? — запитала вона.

— Мусимо туди зайти.

Обличчя Тіни сполотніло:

— Ти упевнений? Це ж небезпечно!

— Ми маємо застукати їх на гарячому, — сказав я. — Інакше нічого не зможемо довести. Крім того, ми маємо з собою псів.

— То що ж нам робити? — знову запитала Тіна.

— Увірвемося туди.

— А тоді?

Я подивився на Тіну. Подивився на небо. Подивився на землю. У мене не було готової відповіді:

— Побачимо, що зроблять вони.

— А як ти гадаєш, що вони зроблять?

Я вам кажу! З дівчатами ніколи не занудьгуєш. Звідки ж мені було це знати?

— Будемо діяти за ситуацією, — просичав я.

— Тобто?

— Тіно! Почнемо, а там буде видно. Я полічу до трьох. На рахунок «три» ти відчиняєш двері, а я вриваюся і стаю з ними віч-на-віч. Якби щось трапилося, ти будеш свідком. Хто б там не був, вони не впораються з нами обома.

— Точно. І я ще зроблю фото.

Ми знову підійшли до хижі й мовчки приготувалися до спецоперації. Я почав відлік.

— Один… два… ТРИ!

Тіна різко відчинила двері, а я вдерся у темну хижу.

ОДИН ФОТОСПАЛАХ, ДРУГИЙ!

На якусь секунду увесь інтер’єр сарайчика до найменших закутків вихопився з темряви. І там були вони — Чарлі Смаг та Шерон Бленкінсоп. І вони ЛИЗАЛИСЯ!

8. Знову беремо слід

Не гаючи ні секунди, я вибіг надвір, крикнувши Тіні:

— Тікай!

Нам услід пролунали розлючені вигуки.

— Я вас дістану! — ревів Чарлі. — Вам це так не минеться. Я зараз візьму вас за одне місце!

Він кинувся до дверей, та, очевидно, зачепившись за складені купкою ключки для гольфа, втратив рівновагу. Гепнувся на підлогу, збивши ще кілька стосиків ключок. Усі вони з гуркотом посипалася, коли він намагався звестися на ноги.

— Чарлі, — волала йому Шерон. — Повернись! Я тебе кохаю, Чарлі. Я дам тобі ще кавальчик шоколадки.

На Чарлі це не справило враження:

— Заткайся, ти, дурна каракатице.

Ми ще встигли почути розгублене хихотіння Шерон:

— Чарлі, дорогенький! Ти ж насправді не думаєш, що я каракатиця, правда?

Ми мчали стрімголов, захлинаючись від реготу, аж поки опинилися наприкінці поля для гольфа. Стрілка вважала це чудовою грою. Вона летіла разом із нами, хляпаючи вухами, радісно поглядала на мене й гавкала, немов скажена. Мишка ліниво трюхикав позаду, настовбурчивши густу кошлату шерсть. Він нагадував гігантського бульбашкоподібного прибульця з Марса, що полює за сиром.

Коли позаду залишилися зелені галявини для гольфа, ми зупинилися, регочучи й одночасно відсапуючись, що було, скажу я вам, доволі нелегко. Я озирнувся. Там не було й натяку ні на Чарлі, ні на Шерон.