Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 12

Двері відчинила її мама, котра, поглянувши на закіптявілу Стрілку, відразу ввічливо порадила нам пройти бічною брамою до садка.

— Тримай її на повідку, а я поллю зі шланга, — звеліла вона.

Це була добра ідея — проста й чітка. Мала б спрацювати, але нічого не вийшло. Чому? Бо ми не врахували, що в цьому братиме участь і Стрілка.

Коли Тінина мама спрямувала шланг на Стрілку, і в неї вдарив струмінь води, та оскаженіло завищала. Її очі мало не вискочили з орбіт. Рятуючись, вона стрибнула мені на руки й одразу почала дряпатися й крутитися, як божевільна, замурзавши мене мокрою сажею з голови до ніг. Тоді зіскочила на землю і, щоб мені мало не здалося, ще й енергійно обтрусилася. Чергова хвиля мокрої сажі залила мене, немов цунамі.

— Добра забава, — похнюпився я.

Тінина мама стояла зі шлангом у руці:

— Ой лишенько, — забідкалася вона. — Вийшло не зовсім так, як я хотіла. Може, вода була занадто холодна.

— Вона крижана! — заволав я. Можу заприсягтися, що мама Тіни ледве стримувала сміх. І Тіна вважала, що це було дуже кумедно. Вона виткнулася з вікна спальні й мало не вищала від радості.

— Ти такий смішний, Треве!

— Дякую тобі.

— Ти просто фрік!

— Дуже дякую, — холодно кинув я.

Тінина мама подала рушник:

— Витрися добре сам, а тоді витри собаку.

Вона скривилася, дивлячись на мій костюм із сажі:

— Я не можу вас пустити в такому вигляді, жодного з вас.

— Ну й чудово, — буркнув я. — Задубіємо тут до смерті.

— Я вийду до вас, — пообіцяла Тіна і невдовзі винесла ще один рушник, щоб витерти насухо Стрілку. Я розповів їй, як Стрілка досліджувала димар, теж витираючись рушником. Тіна узялася захищати собаку:

— Стрілочка тужить за своїми песиками, — зітхнула вона. — Звичайно, вона скрізь їх шукатиме.

— НАВІТЬ У КОМИНІ? — вигнув я брови. — А що далі? Полізе в унітаз?

Тіна знизала плечима:

— Це ж тільки собака. Не можна сподіватися, що вона думатиме, як людина.

— Не можна сподіватися, що вона думатиме, крапка, — підсумував я, і, ніби прагнучи довести це, Стрілка умить елегантним стрибком перескочила бічну браму й кудись повіялася…

— Знову те саме, — застогнав я. — Стрілка узяла слід. Ходімо швидше. Може, вона занюхала щось нове?

Коли ми вибігли на дорогу, то встигли тільки побачити, як Стрілка повернула за ріг удалині.

— Вона прямує до міста. Біжімо! Ти можеш швидше рухатися?

— Так, — зронила Тіна, стрілою обігнавши мене.

Я й забув, що вона перемогла на стометрівці під час змагань на День фізкультури і спорту. Дешеві понти. Не забудьте, що я біг у мокрих джинсах і в черевиках, у яких сажі було більше, ніж моїх ніг. Дуже приємно…

Ми стрімголов помчали до центру міста, точніше, Тіна помчала стрімголов, а я, так — би мовити, хлюпав, чвакав і чалапав з певною швидкістю. Я ще подумав, скільки разів я вже робив це раніше — гнався за своєю ракетою на чотирьох лапах. Сотні разів, от скільки.

Добігши до головної площі, ми сповільнили ходу. Не мали іншого виходу, бо там було море покупців, а робітники дотепер оздоблювали все різдвяними прикрасами. Дроти й ліхтарики лежали штабелями біля пластмасових Санта-Клаусів, ангелів, сніговиків і ельфів, що їх мали розвішувати угорі. Скрізь були розкидані купки колючого гостролисту й омели. І десь там мала бути наша Стрілка.