Читать «Панургове стадо» онлайн - страница 18

Араканцев уважно оглянув поле майбутнього бою. Позиція його була надзвичайно погана. Він опинився в тісному кутку між стіною і великою книжковою шафою, відстань між якими була метрів два з половиною.

Намагаючись обманути пильність ворога, Араканцев спробував боком, посуваючись по стіні шафи, вислизнути на простір кабінету. Але в ту ж мить почулося погрозливе: «Гик, гик!». Орангутанг витягнув руки і без труднощів покрив два з половиною метри, торкнувшись кінчиками пальців шафи і стіни. Все це він проробив зовсім спокійно, навіть без гримас і звичайних мавпячих кривлянь. А коли мавпа не кривляється, коли рухи її розмірені, спокійні і точні, як у людини, вона особливо страшна.

Тепер орангутанг буквально загнав людину в пастку. Вихід був тільки один, і Араканцев наважився. Повільно заклав він руку за спину і почав намацувати ґудзик револьверної кишені. І орангутанг враз змінився. На його морді з’явився вираз страшної люті, звір затупотів ногами, а на нижній, сильно виступаючій щелепі маленькими кинджалами засвітились ікла. Мабуть, він уже добре знав, що криється за цим безневинним рухом руки за спину.

Араканцев поспішно опустив руку. Миттю заспокоїлися криві ноги, зникли ікла, а на морді мавпи з’явився вираз цілковитої байдужості.

«Скільки ж часу триватиме ця мерзенна і ганебна комедія?» — подумав із злістю й огидою Араканцев і рішуче просунув руку за спину. Орангутанг на цей раз не показав іклів, а м’ячем відлетів у глиб кабінету і люто затарабанив кулаками по письмовому столу. Араканцев теж вискочив з кутка. І тоді орангутанг закричав, роздуваючи горлові мішки. Це було щось середнє між виттям пароплавної сирени і басовими зітханнями великого органа. Могутня грудна клітка мавпи тремтіла від натуги, як потривожений дзвін, проштовхуючи через горло буквально бурю звуків. Араканцев вирішив, нарешті, покінчити з цією історією. Рука його пірнула в кишеню і відразу ж появилася знову… порожня. Цього треба було чекати. Хто ж, вирушаючи в казино, бере з собою револьвер?

Втративши волю, мужність і надію, Араканцев притулився до стіни. А мавпа повільно обходила стіл, готуючись до нападу. Ноги її трохи тремтіли перед стрибком. Араканцев зрозумів, що це його кінець. І з новою силою спалахнула в ньому жадоба до життя, а разом з нею і жадоба до боротьби. Він озирнувся навколо і побачив колекцію старовинної зброї, що висіла над диваном.

Дальші події розгорнулися майже з блискавичною швидкістю. Це був буквально каскад нападів, парирувань і нових навальних атак.

Араканцев, змагаючись з мавпою в швидкості і спритності, стрибнув на диван, зірвав з стіни старовинну рицарську сокиру і сам кинувся на орангутанга. Але він не встиг ударити ворога по черепу. Сокиру з незвичайною силою вирвали з його рук, а сам він злетів у повітря і впав на підлогу в далекому кутку кабінету. Юнакові здалося, що його зачепив маховик велетенської машини і перекинув через усю кімнату.