Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 93

Його погляд прошивав її наскрізь, ніби хотів зазирнути в душу і спопелити її. Філін мав звичку при розмові торкатися волосся жінки і неочікувано шарпати за нього, щоб зазирнути в очі. Вона боялася дивитися на нього, а Філіна, напевне, тішив її переляк. Настя не хотіла давати йому таке задоволення і при кожній нагоді схиляла голову. Філін домагався одного: Настя повинна підтвердити, що її чоловік — коригувальник артилеристів. Вона не знала, навіщо це йому, і твердила, що вони лише волонтери і ніякого стосунку до військової справи не мають. Одного разу Філін сказав, що все одно виб’є з неї свідчення. Вона підозрювала, що головний козир Філін приберіг на потім.

Настю відвели в маленьку порожню камеру, аби вона не отримувала ніякої інформації. Те, що Вадим живий і перебуває поруч, вона почула від самого ката. У перший день серед чотирьох бетонних стін вона, на свій подив, не відчула себе затворницею. Душа підказала, що її коханий поряд, часом Насті здавалося, що вона чує його подих, стогін, відчуває на фізичному рівні його біль. Вона не помилилася. Якось чоловік, що розносив їжу по камерах, обмовився, що Вадима тримають у камері на цьому ж поверсі. Це підтвердило її відчуття і Настя, коли була на самоті, почала подумки розмовляти з Вадимом. Часто зникало світло, але то не було найбільшою бідою — думкам воно не потрібно, їм вистачає і світла, і простору.

Дуже хотілося помитися, і одного разу Настя не витримала і запитала баландера про воду. Чоловік хихикнув і кинув: «Може, тобі ще й джакузі влаштувати?» Більше вона не поверталася до цього питання, але насувалася ще одна проблема, яку жінка не знала, як вирішити. На днях у неї починалися місячні, а вона не мала нічого, окрім трусиків, які були на ній. Їх вона прала на ніч у зекономленій воді для пиття, а от що робити, коли настануть жіночі дні? Не говорити ж про них з Філіном? Набравшись сміливості, вона спитала баландера, чи є у нього щось для жіночої гігієни. «Затички ти маєш на увазі? — перепитав він. — Так би й сказала». Наступного разу він поклав у «кормушку» кілька жіночих прокладок, завбачливо попередивши: «Не здумай забити ними унітаз — сратимеш посеред камери».

Настя часто думала про матір. Важко було уявити, що довелося пережити бідолашній жінці, коли вона дізналася про зникнення доньки. Напевно, вона одразу ж повернулася додому, так і не здійснивши давньої мрії купити на батьківщині будиночок і завести коня. Бідна мама! Не поталанило їй з дітьми. Ніна, як відрізаний кусень, геть збожеволіла, а тепер ще й Настя зникла. Як витримає негаразди мама? Напевно, плаче та тужить за дітьми вдень і вночі.

Іванна, донечка… Біль, смуток, часом розпач. Де зараз її кровинка? Ще життя не знає, а поневіряється на чужині. Скоріш за все, не додзвонилася Насті й від бабці почула погану новину. «Донечко, як ти там? І чому так вчинила? Чому не послухала матір?» — ці питання часто спадали на думку Насті.