Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 92

— У кого віджали машину?

— А я знаю? Мені насрати, — нервово пояснив Злий. — Хто купив один раз — придбає ще, але залишити помирати поранених… Я дав Сичу машину, і він вивіз шістьох важкопоранених. Шість життів врятовано. Що на терезах переважить: життя людей чи залізяка? Якщо навіть додати мої роки ув’язнення за мародерство, вона вартуватиме набагато менше, ніж врятовані життя. Тож усе добре, Сєвєр! Тільки б роздобути десь харчів, цигарок і горілочки!

— Цигарок і горілки? Без них можна обійтися.

— Це тобі так здається, бо справжнього пороху ще не нюхав.

— Не кажи так — це мене ображає, — зауважив не зле Геннадій. — Я теж ризикував життям.

— Коли гинуть на твоїх очах побратими, то нема заспокійливих слів, — криво посміхнувся Злий. — А ось сто грамів фронтової горілочки — те, що треба! Знімає напругу, можна пом’янути. А цигарки… Як без них? Коли мій побратим помирав у мене на руках, він попросив цигарку. Уявляєш, у мене її не було… А він так просив… закурити востаннє.

Злий підвівся, подивився в небо.

— Я ще тут, живу, воюю, при нагоді п’ю горілку, смалю цигарки… А він уже ні.

Розділ 37

Настя знала, що Вадим десь поруч, іще до того як їй повідомив Філін. Того дня, коли Настя востаннє бачила Вадима, її повезли на розстріл. Вона не мала сумнівів, що її позбавлять життя десь у яру і ніхто про це не дізнається. Жінку дійсно повезли до яру, поставили нагорі, і вона чула, як за спиною клацнули затвори. Пострілів не було, лише дикий регіт ополченців і, приперчені добірним матом, моральні знущання. Її повезли кудись автівкою зі зв’язаними хомутом руками за спиною, лапали її груди, грубо, боляче, нахабно. Здавалося, що в чоловіків у військовій амуніції не лишилося нічого людського, ніби ніколи не мали ані сестер, ані дружин. Ополченці відверто обговорювали її груди, насміхаючись з того, що вони занадто м’які та обвислі, потім один з них запропонував парі на те, які в жінки соски: темні чи світлі. Настя спочатку пручалася, та отримала удар прикладом у спину і після того лише беззвучно плакала. Зціпивши зуби, вона мужньо винесла знущання, коли згрубіла брудна рука ополченця оголила її груди. Вона думала про те, що краще б її розстріляли, ніж так принижувати. Настя здогадувалася, що то був лише початок випробувань на міцність. Коли під’їжджали до Луганська, ополченці трохи привели її в належний вигляд, бо «Філіну не сподобається».

Філін з першої зустрічі наводив на неї страх. Настя намагалася кілька разів під час розмови подивитися йому прямо у вічі, як завжди робила, але не могла. Колючий погляд банькатих очей спідлоба, сповнений ненависті й недовіри, її паралізував, лишав можливості тверезо думати, тому надалі жінка вирішила відводити очі. Напевно, Філін був гарним психологом і добре знав, як налякати жертву. Він зупинявся позаду жінки і починав допит. Так вона не бачила виразу його обличчя, не знала, чого чекати наступної миті, тому весь час перебувала в неймовірному напруженні. Улесливий і лагідний, наступної миті він міг завдати підлого удару ззаду.