Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 86

Сумнівів не лишилося! Настя жива і вона поруч! Тільки вона, щоб якось підтримати Вадима, могла передати загадку! Тож вона не занепала духом, не зламалася!

— Дякую! — сказав Вадим, але візок уже поскрипів далі по коридору.

На радощах Вадим пізно схаменувся. «Який я телепень! — картав він себе. — Потрібно було передати їй воду!»

Лише коли ейфорія трохи спала, він подумав, що то на краще. «Не проси». Настя сильна, вона витримає. От якби можна було хоч на хвилинку її побачити! У животі загурчало, і Вадим згадав про їжу. Він забрав з «кормушки» миску, взяв зі столу ложку, яка давно не бачила води, і з’їв запарену окропом «Мівіну». «Мабуть, теж „націоналізована“ в „Метро“», — подумав, сьорбаючи.

Вадима не викликали на допит, тож сушив голову над загадкою Насті, перебирав різні варіанти, але ніяк не міг второпати різниці між двома словами. І чи є вона взагалі? Це ж треба було Насті таке вигадати!

Розділ 35

Коли Вадим і Настя поїхали, Левко не хвилювався. Сам уже не раз волонтерив з батьком, возив допомогу бійцям, тож знав, що такі поїздки важкі та виснажливі, але коли бачив радість солдатів, відчував їхню вдячність за допомогу, втома зникала і він знав, що робить корисну справу для перемоги і тому поїде ще і ще. Левко не телефонував батькові, щоб не відволікати його, а перед його поверненням вирішив приготувати обід. Він змалку навчився готувати різні страви. Батько працював, тож Левко звик бувати вдома сам і добре справлявся. Хлопець купив курячого фаршу, насмажив котлет. Поки варилася гречана каша, нарізав салат зі свіжих помідорів та солодкого болгарського перцю. Батько не дуже полюбляв перець, та Левкові він подобався, до того ж хотілося порадувати тітку Настю, якій перець смакував. А ще вона нахвалялася приготувати йому в дорогу трилітрову банку борщу. Левко змастив салат олією і про себе посміхнувся. Добра вона, тітка Настя, і батько, схоже, її дуже кохає. Нехай би вже швидше побралися і жили разом, щоб він там, у Києві, не думав, що батько самотній.

Левко поглянув на годинник. За годину-дві батько повинен бути вдома. Юнак ввімкнув телевізор, подивився новини. Схоже, кепські справи в бійців під Іловайськом. Інтернет був заповнений вщент матеріалами про Іловайський котел. Виклад матеріалу в ЗМІ різнився: одні писали, що вороже кільце навколо міста ось-ось зімкнеться, інші — що то ворожа пропаганда, на яку не треба вестися.

Левко ліг на диван і заплющив очі. Він незчувся, як задрімав під монотонне бубоніння ввімкненого телевізора, а коли відкрив очі, надворі було вже темно. На електронному годиннику світилися червоні цифри: двадцять третя година. Хлопець пішов на кухню. Каструлі стояли на місці. Для певності він зазирнув під кришку — ні, страви ніхто не чіпав. Левко зателефонував батьку, але з ним не було зв’язку. Він спробував зв’язатися з Настею, але до неї також не зміг додзвонитися. Левко зиркнув на мобільник — антенки на місці, тож у місті зв’язок є. Може, вони вирішили затриматися? То чому ж батько не повідомив? На нього це не схоже. До того, що зв’язок час від часу зникав, Левко вже звик, тож вирішив почекати до ранку. Він ще довго сидів за комп’ютером, переписувався з Юлею. Дівчина написала, що вже скучила за ним, але Левко заспокоїв її тим, що за кілька днів вони зустрінуться в Києві і будуть разом щодня. Хлопець ліг спати о першій годині ночі, але прокинувся рано. Годинник показував шосту ранку, і Левко одразу схопив мобільник. Він набирав номери по черзі: батько, тітка Настя, знову батько — марно. О десятій годині Левко взяв гаманець і поїхав у село, де жила мати тітки Насті. «Якщо вони спокійно висипляються, а я тут хвилююся за них, посварюся», — думав він, трясучись у незручній маршрутці.