Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 78

— Ось тут можна присісти. — Злий подав стілець. — У пакеті їхні мобільні. Будуть просити — не давай, є наказ.

— Чому? — здивувався Геннадій.

— Ти можеш гарантувати, що серед них нема сєпаратистів, коригувальників чи розвідників? Я — ні. Так надійніше. До того ж усе одно нема зв’язку. Зараз підійдуть ще бійці, тож ти будеш не сам, — сказав Мона. — Ми трохи покимаримо і повернемося.

Хлопці пішли. Геннадій сів на стілець, сперся на спинку. Гули від втоми тіло і ноги. Скільки він поспав? Здавалося, відпочинку як не було, і знову хотілося пити. Підійшли бійці, принесли стільці, сіли поруч.

Знову запрацювала важка артилерія, здригнулися стіни приміщення, і зі стелі посипалася штукатурка. Одразу заплакало немовля.

— Тут є маленькі діти? — спитав Геннадій побратимів.

— Казали, що найменшій дитині дев’ять місяців.

Стихли вибухи, і люди з полегшенням зітхнули, пошепки загомоніли. До бійців підійшла молода жінка.

— Я тутешня вчителька, — пояснила вона, — але справа не в тому. Діти просять їсти, у людей давно скінчилися харчі. Багато хто взагалі нічого не встиг прихопити. Хочу від усіх нас подякувати бійцям, які віддали свою їжу. Вдень нас нагодували печивом і водою, ото й усе. Люди хочуть їсти і пити. Дорослі ще можуть потерпіти, але що робити з дітьми? Скажіть, можна хоча б чимось їх нагодувати?

— Зараз я дізнаюся, — пообіцяв Геннадій.

На кухні йому сказали, що води лишилося обмаль, тільки для бійців, печиво й те скінчилося.

— А де брали печиво? Може, ще є? — поцікавився Гена.

— Жінка-підприємець, яка також у спортзалі, принесла із собою два ящики, тож економили як могли, — сказав боєць. — А ось і Батя! У нього питай.

Олексій Григорович, здавалося, постарів за два дні на кілька років. Стомлений і виснажений, обличчя посіріло, під очима залягли темні кола. На питання про харчі відповів, що під’їзди до міста під активним прицільним вогнем противника, тож чекати на продовольство не варто.

— Спитаю в місцевих, де можна роздобути воду, — сказав комбат, — більше поки що нічого не можу обіцяти.

Геннадій повернувся з невтішними новинами. На нього з надією дивилися очі жінки. Він не зміг сказати правду, розбити її сподівання, тому заспокоїв, що щось придумають.

— Доведеться трохи почекати, — мовив він і відвів погляд.

— Дякую, спробуємо дітей чимось відволікти.

Повернувся з відпочинку Злий.

— Залишив Мону ще поспати, — сказав. — Як тут справи?

Геннадій розповів про прохання жінки нагодувати хоча б дітей та про розмову з командиром.

— Кепсько. — Злий почухав голову. Він поморщив лоба так, як робив завжди, коли приймав якесь важливе рішення. — Незабаром до вас приєднається Мона, — сказав бійцям. — Сєвєр, зі мною!

— Куди?

— Потім дізнаєшся.

Злий швидко попрямував на вихід, за ним побіг Геннадій.

Розділ 30

Ранок для Вадима почався вдало. Вітька зласкавився і приніс два літри води.

— Це встановлено, — подав півлітрову пляшку, — а про цю мовчи, — і велів сховати.