Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 25

Настя, зробивши закуп в аптеці, заходилася пекти пиріжки з картоплею та печінкою. Валентина запевнила, що є жінки, які приготують щось смачненьке домашнє для бійців, але Настя не змогла б спокійно спати, коли інші будуть ніч готувати, а вранці підуть на роботу.

Хіба можна в такий час відлежувати боки? Вона навіть не уявляла, що спекти двісті пиріжків забере стільки часу. Надвечір їй почали допомагати Левко та Вадим, але піч не встигала за ними і Настя відправила чоловіків відпочивати.

— Левко нехай іде спати, а я залишуся з тобою, — запротестував Вадим.

— Тобі завтра цілий день сидіти за кермом, а я зможу подрімати, поки ти будеш відповідальним за мою безпеку, — сказала Настя. — Тому негайно в ліжко!

Лише під ранок Настя впоралася зі своїм завданням. Вона сіла на стілець і лише зараз відчула втому. Нестерпно гули ноги, ніби на них навісили пудові гирі, нила спина, а вся кухня була запорошена борошном, ніби щойно випав перший сніг.

— Видно, що Гапка пироги пекла — і ворота в тісті. — Настя сама собі посміхнулася, згадавши приказку, яку любила повторювати її мама.

Мати змалку привчила Настю ніколи не залишати на ніч немитим посуд, і вона дотримувалася цього правила. Так, попереду не ніч, і можна доручити прибирання Левкові. Однак лягати спати на годину-дві не було сенсу, і Настя почалапала по віник та ганчірку. Коли все блищало, вона прийняла душ. Сон відійшов разом із ніччю. На кухні її зустрів Вадим.

— Ти прокинулася і вже встигла прийняти душ? — спитав він. — Я заварив тобі каву.

— Дякую, — посміхнулася Настя.

Вона зателефонувала Валентині, і жінка радісно повідомила, що чотири відра домашнього борщику, два — вінегрету та п’ять відер домашніх вареничків готові.

— А ще заберіть у мене свіжі помідори, — додала Валентина, — вітаміни солдатикам не завадять.

— Скільки їх? Багато?

— Та ні, пару ящиків.

— Вадиме, як ми все це довеземо? — спитала Настя чоловіка після телефонної розмови.

— Мікроавтобус і не таке вміщає, — посміхнувся Вадим. — Це ж ми тільки починали возити допомогу легковиком.

Розділ 9

На блокпостах поблизу Новоайдара та Співаківки бійці відмовилися від продуктів, посилаючись на те, що вони не голодні, бо до них доходить волонтерська допомога і місцеві жителі допомагають потроху.

— Везіть далі, — порадили вони, — айдарівці стоять на передовій, не всі туди їдуть.

Настя була трохи розчарована. Вона та жінки не спали цілу ніч, щоб порадувати бійців, а вони відмовилися. Чи варто було так вбиватися? Та за годину вона змінила свою думку.

У розташуванні батальйону «Айдар» було багатолюдно, але щойно їхня автівка пригальмувала, до них почали підходити бійці. Вони за руку віталися з Вадимом, як із давнім знайомим, обнімалися, плескали дружньо по плечу.

— Вітаю! Я — Руслан з автофоруму, — назвався один чоловік.

— Радий тебе побачити наживу! — Вадим потис йому руку. — Знайомся, це — моя дружина Настя.

— Дуже приємно! — чоловік подав їй руку. — Руслан, позивний «Світло».

— Чому «Світло»?

— Не тому, що подаю електроенергію, а тому, що Світличний, — посміхнувся чоловік, зблиснувши білими рівними зубами.