Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 27
Світлана Талан
— Про що замислилась, Насте? — відволік жінку голос Діда.
— Просто спостерігаю.
— І які висновки?
— Не образитеся?
— Ні.
— Табір нагадав мені мурашник, але там мешканці працюють злагоджено, а тут кожен робить, що заманеться.
— Тоді це не мурашник, а скоріше циганський табір? — посміхнувся командир.
— Напевно. — Настя стенула плечима.
— Так воно і є, коли тиша, — сказав Дід. — А ось коли вороги пруть, наші хлопці працюють злагоджено. Нема рівних «Айдару» в бою — запевняю вас. Коли треба, то за мить ці мирні хлопці перетворюються на хижаків, яких ніщо не зупинить, поляжуть за свою землю, і кожен з них — герой.
— Хлопці! — крикнув хтось із бійців поблизу машини. — Якщо нема бажання чистити картоплю і хочете поласувати домашніми стравами — гайда сюди!
За мить бійці оточили мікроавтобус. Швидко розвантажили відра та ящики із продуктами та стравами, виставили їх на довгий дерев’яний стіл. Хтось швидко приніс миски і покликав кухаря. Ще кілька хвилин, і «мурахи з мурашника» злагоджено зацокотіли ложками. Настя спостерігала, з яким апетитом хлопці наминали борщ з пиріжками. Не знайшлося й хвилинки, щоб перекинутися словом.
Бійці їли, як голодні люди. Вони доїдали борщ до останньої крапельки, а потім перевертали миски, допиваючи останню краплю, що залишилася на дні. Останнім доїв чоловік, якому на вигляд було не менше сімдесяти років, і його побратими терпляче дочекалися, поки він не вибрав шматочком хліба залишок юшки зі своєї миски, витер рукавом бороду.
— Ще по одній? — пробасив здоровань у тільняшці.
— А завтра що жрати будемо?
— Може, мені завтра вже не знадобиться їжа, — прогудів, як у трубу, велетень.
Почулися схвальні вигуки, і знову дружно забарабанили ложки. У Насті очі заслали сльози. І не тонкосльоза, а тут… Вона відвернулася, аби не бачити, як бійці швидко працюють ложками, низько схиливши голови над мисками.
— У вас погано з постачанням? — стиха спитала Настя.
— Яке там постачання! Місцеві принесли кілька мішків картоплі, трохи огірків-помідорів, а хліб за свій кошт хлопці купують, — пояснив Дід. — Компот варять з того, що зберуть. Неподалік є абрикоси, але, на жаль, цього року неврожай.
Настя зітхнула. Вона геть не шкодувала про безсонну ніч на кухні. Перед від’їздом командир дав список потрібних речей. Настя швидко пробігла очима і поцікавилася:
— Мобільник, цвяхи, бензопила, батарейки, ліхтарики, наколінники… А чому не вказані форма, берци, каски?
— Які форма, каски, берци? Хлопці мріють про кілька бронежилетів для групи розвідників та хоча б один прибор нічного бачення, — пояснив командир. — Усе це коштує недешево, ми розуміємо…
— Я спробую щось зробити! — пообіцяла Настя.
Дорогою додому вона мовчала, поринувши у свої думки.
— Ти б подрімала трохи, — сказав їй Вадим.
— Удома висплюсь, — відповіла і решту дороги не зронила ні слова.
Розділ 10
— Зараз прийдуть наші побратими, то познайомишся, — сказав Марк, зупинившись біля бліндажа. — Хлопці у нас класні — сам побачиш! Підемо поселятися?