Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 227

— Якщо вже збори пішли не за планом, то я хотіла б порушити питання про членство в нашій організації ще однієї людини, — сказала Ліда і подивилася на Настю.

Погане передчуття кольнуло в груди, але Настя ще не зрозуміла, куди хилить жінка. Ліда дійсно заговорила про неї, згадала, як вона вперше побачила Настю, сказала, що вважала її справжньою патріоткою.

— Але з плином часу все змінилося, — продовжувала пафосно Ліда. — Чи знали ви, що донька Насті була серед ополченців?

— До чого це? — озвався хтось із присутніх. — Настя проявила себе, як справжній патріот, навіть український прапор винесла з окупації. Це справжній подвиг!

— Можна прикриватися і прапорами, і красними слівцями, — зауважила Ліда. — Прошу дослухати до кінця. Ми не можемо беззастережно довіряти людині, яка може виявитися засланим козачком.

У залі зашуміло. Не звертаючи на це уваги, Ліда продовжила:

— Я не виключаю, що Настя могла працювати на ворога, допомагаючи своїй доньці. Потім полон. Нібито. Бо я не впевнена, що Настя з Вадимом були в полоні. Гадаю, їхнє волонтерство було лише прикриттям, насправді вони працювали на ЛНР. Коли щось пішло не так, можливо, недоплатили обіцяне, вони швиденько переметнулися на наш бік. Для правдивості ще й нахабно заявили, що вивезли український прапор. Так чи ні, Насте?

Усе закружляло навколо і під ногами захиталася долівка, коли Настя повільно підвелася, розгублено оглянула присутніх.

— Це неправда, — сказала вона тремтячим голосом. — Як ви можете?..

— Зачекайте, не шуміть! — Ліда підняла руку, заспокоюючи гамір. — Це ще не все. Можливо, Настю направили в наше місто вести підривну діяльність.

— Це нісенітниця! — почулося із зали.

— Але ж Вадим і Настя підписали договір про співпрацю з нашими ворогами, коли були у так званому полоні.

Насті стало зовсім зле. Лише вчора вони з Вадимом давали свідчення в СБУ, і жодна людина про це не знала. Виходить, є витік інформації? І не зовсім правдивої, а перекрученої. Вона задихалася від потоку бруду і неправди, який лився на неї. З шаленою швидкістю одна одну змінювали картинки пережитого жахіття в полоні, і від цього в голові запаморочилося. Ліда ще говорила, але Настя вже нічого не чула. Тонка ниточка з клубка життя, за яку вона вхопилася, враз обірвалася, і тепер вона дивилася на цей несправедливий світ розгубленими очима. Люди кричали з місць, одні на захист Насті, інші підтримали Ліду. За мить збори перетворилися на ґвалт, де ніхто нікого не чув, члени організації хапали зі столу папір і писали заяви про вихід з «Оновленого Сходу».

На Настю вже ніхто не звертав уваги, і вона тихенько, тримаючись за стіну, вийшла надвір. Вітер охолодив палаюче обличчя. Настя побігла додому, простоволоса і розхристана, вона бігла вулицями, ніби намагаючись обмитися під мокрим снігом від того лайна, яке вилили їй на голову. Вона забігла додому і кинулася в обійми матері.