Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 221

— Донька Насті?

— Так. Іванна воювала за Новоросію, потім переїхала до Росії.

— Куди саме?

— Цього ніхто не знає, навіть Настя. Але запевняю вас, що я до скону буду вдячна росіянам і залишуся вірною вашій країні. Не сумнівайтесь, я порвала з матір’ю-бандерівкою назавжди!

— Не сумніваюсь, — стиха промовив чоловік. — То ти, Ніно, живеш із Зауром і ні в чому не маєш потреби?

— Як сказати… Від зайвих грошей хто ж відмовиться? — посміхнулась Ніна.

— Йди, — сказав Сергій і відвернувся до вікна.

Ніна потупцяла біля порога, щось хотіла сказати, але передумала, вийшла і зачинила за собою двері…

— Їй допомоги не надавати, — попередив Сергій помічника, віддаючи папери. — Ще одне. Відміни сьогоднішню нараду, перенеси її на завтра. Я повертаюся додому, напевно, знову тиск піднявся.

Розділ 114

Вадим мусив сказати Насті про виклик до міліції.

— Ти зможеш дати свідчення чи сказати, що ти хвора? — обережно спитав.

— Хвора? — розгублено повторила вона. — Чому я хвора? Звідки ти це взяв? Підемо разом, але чому нас викликають? Через полон?

— Так.

У кабінеті слідчого говорив здебільшого Вадим. Він детально розповів подробиці перебування в полоні, відверто відповів на всі питання. Їх попросили зачекати в коридорі хвилин двадцять, але Настя з Вадимом просиділи цілу годину. Слідчий сказав, що їм потрібно прийти на бесіду в СБУ. Там Вадимові знову довелося повторити все з початку. Працівників служби безпеки цікавило питання чи насправді він підписав договір про співпрацю зі службами ЛНР. Вадим виклав все, як було, про те що його змусили підписати такий документ, хоча насправді він не співпрацював і не мав такого наміру.

— Чому ми повинні вам вірити? — Вадим почув запитання, якого чекав.

— Ми нічим не можемо довести своєї правоти, окрім своїх запевнень, — відповів.

Після двогодинної розмови їх відпустили, але попередили, що можуть викликати ще.

— Чого вони всі від нас хочуть? — стомлено спитала Настя.

— Звичайна перевірка, — сказав Вадим, — нам нема чого хвилюватися. Йди додому, а я займуся відновленням документів.

— Ні, я прогуляюся містом.

— Ти справді в нормі?

— Так. Я пройдуся ринком, потім додому.

Настя торкнулася губами його щоки, кволо посміхнулася. Вона пішла на Центральний ринок, де можна почути останні новини і зустріти знайомих. Настя розуміла, що потрібно щось робити і жити, але не знала, де та ниточка, за яку треба смикнути, щоб клубок життя знову покотився доріжкою. Чомусь вирішила пошукати кінець ниточки саме на ринку.

Робочий день наближався кінця, але підприємці не поспішали закривати контейнери, сподіваючись ще вторгувати. Настя зупинилася перед місцем, де продавали мийні засоби, й почала оглядати вітрини, намагаючись згадати, що дома скінчилося. Вона напружувала пам’ять, бо у ванній не знайшла чогось дуже потрібного. Повз неї пройшли двоє юнаків у військовій формі, і вона випадково почула розмову продавчинь з сусідніх контейнерів.