Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 174

Безсонна ніч далася взнаки. Вдень Настя вперше відчула фізичну втому. Відро здавалося занадто важким, тому вона набирала по піввідра води, але швабра з ганчіркою їй здавалися не легшими. Коли вона стала на стілець, щоб протерти вікна, у голові зненацька запаморочилося і вона впала. Ойкаючи, підвелася й озирнулася — на неї дивився ополченець.

— Тобі зле? — спитав він.

— Ні, все добре, — відповіла Настя.

— Ти бліда, як крейда.

— Нічого, минеться.

— Я попрошу керівництво дати тобі один день для відпочинку.

Настя хотіла заперечити, боячись, що ополченці можуть відмовитися від обміну, але їй насправді був потрібен відпочинок, бо невідомо що далі.

— Буду вам вдячна, — сказала на те Настя.

Охоронець стримав своє слово, і наступного дня її не погнали на роботу. Настя простелила матрац на ліжку і півдня проспала сном дитини. Прокинувшись, довго не могла зрозуміти, де вона, — їй наснилася домівка, коли вся сім’я сиділи за столом у маленькій і тісній кухоньці. Діти із апетитом їли пюре і смажену рибу, а Настя їх питала: «Кому добавки?» Іванка з розчервонілими щічками хитро поглядала на братика. Коли Геник сказав: «Мені ще шматочок рибки!», Іванка повторила за ним: «І мені ще шматочок рибки!» Вона дивилася, як її діти наминають за обидві щоки і почувалася щасливою. Коли прокинулася, то її довго не покидало відчуття того непомітного щоденного щастя, коли поруч — рідні люди, неквапливі розмови і жодного натяку на важкі випробування майбутнім…

Розділ 88

Геннадій струсив із себе землю, спробував поворушитися, але нестерпний біль пронизав усе тіло. У голові гуло, мов над ним пролітали реактивні літаки і своїм потужним ревом розривали мізки, вуха заклало, і все навколо хиталося, мов при землетрусі. Геннадій не одразу зрозумів, що трапилося. Він бачив над собою синю безодню неба, але гул заважав зосередитися. Він заплющив очі — гул почав поступово віддалятися. Геннадій відкрив очі, і засліпило сонячне світло. Що то гойдається, намагаючись увірватися в небо? Здається, то верхівки дерев. Вони простягають свої руки вгору і заколисують. Нестерпно хочеться провалитися в міцний сон. Втома сильніша за біль, за гул у голові, за спрагу. Якщо не ворушитися, то біль стає тупим і приглушеним. Коли заснути, то не пектиме тіло болем, не хотітиметься пити, не дошкулятиме неприємне гудіння. Геник відчув, що сон охоплює його своїми міцними обіймами, але лежати незручно: щось давить у спину. Він знову розплющився, і над ним захиталося таке зелене гілля… «Зеленка!» — мов струмом пронизала думка.