Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 172
Світлана Талан
Розділ 86
— Ми повинні розділитися, — запропонував Злий, коли хлопці вирішили прориватися через зоране поле.
— Навіщо? — запитав Геннадій.
— Якщо побіжимо вчотирьох і ворог накриє нас вогнем, шансів вижити не буде ні в кого, — пояснив Злий. — Якщо вб’ють двох, то є надія, що інші двоє зможуть відсидітися до ночі. П’ятдесят на п’ятдесят — це моя думка.
— Це якщо не прочешуть кукурудзяне поле після перших двох, — зауважив Мона.
— Звичайно, — погодився Злий.
Повисла мовчанка, коли кожен прокручував у голові різні варіанти порятунку.
— Не забувайте, що спека за день забере у нас останні сили, тому до вечора повинні лишитися більш витривалі, — першим озвався Злий.
— Тут забудеш про спеку, — зітхнув Малий. — Ще година, і я почну гризти суху кукурудзу. Хоча навіщо їсти, коли нема води?
— Може, спробуємо прорватися всі разом? — невпевнено спитав Геннадій.
— Якщо когось із перших двох зачепить куля, то інші двоє під покровом ночі зможуть допомогти, — спокійно мовив Злий.
— Або закопати тіла, — додав Малий.
— Не накаркай! — пробурчав Мона. — Давайте ще раз все добре обмізкуємо.
— Не знаю як у вас, — сказав Малий, — а у мене мізки вже закипають.
Хлопці ще раз прорахували всі «за» і «проти» і вирішили ризикнути. Вони дали одне одному слово, що не залишать друзів у біді, щоб дістатися до своїх разом. Залишалось визначити, хто піде першим.
— Безумовно, Малий, — запропонував Злий.
— Чому я? — скривився хлопець.
— Бо бігаєш спритно.
— Це тому, що я розскиглився?
— Тому, що в тебе лишилося мало сил — це по-перше, — пояснив йому Злий. — По-друге, ти серед нас наймолодший, тому ми зобов’язані дати тобі шанс. По-третє, ми всі знаємо, як ти любиш своїх батьків, як вони на тебе чекають, тому ти не маєш права злягти в цій клятій кукурудзі.
— Злий, хлопці, я повинен вам дещо пояснити, — почав Малий.
— Потім, не зараз. Добре? — Злий поплескав його по плечах.
— Ні, я хочу вам у дечому зізнатися… — продовжив Малий.
— У тому, що ти не спав із дівчатами? — посміхнувся Злий. — Це ми вже знаємо, а все інше — потім. Гаразд?
Злий зняв бронежилет і віддав Малому. Хлопець пручався, але старший товариш наполягав і йому довелося здатися.
— Ох і важкий! — сказав Малий.
— Вибач, іншого нема, — посміхнувся Злий. — З тобою піде…
— Ти підеш, — мовив Малий.
— Ні, з тобою піде Мона.
— Ні, нехай іде Сєвєр, якщо зараз більше шансів дістатися своїх. Він врятував мені життя, маю віддячити, — сказав Мона.
— Я не згоден, — почав Геник, але Злий нагадав, що зараз не час сперечатися.
Отож, першими йшли Малий і Сєвєр, а Злий і Мона в разі чого мали прийти їм на виручку.
— Я буду молитися за вас, — сказав Мона.
Хлопці обнялися наостанок і сказали: «Хай щастить! До зустрічі!»