Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 162

— Та хто його не знає! Звичайно, ми знайомі! — відповів юнак. — Але зараз треба рятувати самого Сашка. Він поїхав у ДНР на переговори зі звільнення наших солдатів, а ополченці взяли його в полон. Ми намагаємося його обміняти, але не все так просто — ополченці багато хочуть взамін.

— А чому ви, волонтери, займаєтесь обміном полонених, а не наша держава?

Юнак посміхнувся:

— Наївні! Гадаєте, ви ще комусь потрібні?

…Коли Настя з острахом відчинила кабінет Філіна, то відскочила як ужалена. Біля дверей замість килимка для витирання взуття лежав синьо-жовтий прапор! Горло стиснуло, і вона кілька хвилин стояла, втупивши погляд у рідний прапор, який пораненим птахом розпростерся на долівці. Трохи оговтавшись, Настя переступила поріг і почала прибирати. Різні думки снували в голові, поки вона протирала вікна. Хотіла сховати прапор у шафу, але цим лише б накликала на себе гнів і тоді прощавай повернення додому. По-людськи поговорити з Філіном не вийде — вона до цього часу тремтіла від самої згадки про нього. «Пораджусь з Вадимом, — вирішила вона. — Так не можна! Потрібно щось зробити і при цьому не зашкодити обміну».

Коли черга дійшла до прибирання підлоги, Настя підняла прапор і відчула, як шалено забилося серце. Чомусь згадався день звільнення Сєвєродонецька, коли під шалений гуркіт снарядів вони бігли з Вадимом через усе місто, щоб побачити свій рідний синьо-жовтий прапор, і як вона нестримно плакала. І ось він у неї в руках, такий рідний, близький до щему в серці, спаплюжений ворогами, потоптаний їхніми брудними чобітьми. Хочеться пригорнути до серця цю вирвану частинку її країни і зігріти своїм теплом, а не можна! Настя зітхнула, обережно витрусила його і простелила на ще вологу підлогу.

За вечерею в їдальні Настя встигла прошепотіти Вадиму про свою нову роботу та український прапор.

— Вадику, що робити? — спитала вона, знаючи, що в камері розмови не вийде — занадто багато вух.

— Ми нічого не можемо змінити.

— Ти хочеш сказати, що нехай все так і лишається?!

— Є обставини, які ми не можемо змінити, не нашкодивши собі, — прошепотів. — Ти можеш врятувати прапор і накликати на себе біду. А якщо почнеш сперечатися щодо прапора, тебе затримають надовго. Так що, Настю, хай як боляче, нічого не можна змінити, — сказав Вадим і додав: — Поки що.