Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 164

Після пробудження хлопці одразу побігли в кущі — дали про себе знати вода з річки та овочі. Вусик роздав усім по одному помідору і наказав набрати води в дорогу. Трохи перекусили перед виходом.

— Залишилося трохи, — сказав їм Вусик. — Години за три-чотири будемо зі своїми.

Вони пішли полями, оминаючи села. Соняшники шурхотіли пожовклим листям і голівками давали ляпасів хлопцям. Просувалися повільно, бо в багатьох почався розлад шлунка і доводилося відставати в потребі.

— Я на все життя зненавиджу соняшники, — стишено мовив Злий. — Уже сідниці обідрав їхнім шорстким листям.

— А якби йшли посадкою, то довелося б підтиратися кропивою, — хихикнув Малий.

Після соняшникового поля почалося кукурудзяне.

— Ну що, Злий, — сказав Малий, — тепер листя соняшника здається найніжнішим туалетним папером? У мене точно жопа в крові.

— Не треба було жерти помідори й огірки, — огризнувся Злий.

Раптом передсвітанкове небо розірвали вогні та гучні постріли «Градів». Снаряди летіли в бік Старобешевого, розривалися, осяваючи небо кривавою загравою.

— Що вони роблять?! — обурився Вусик. — Там нема наших, тільки мирне населення.

— Наволочі! — Злий смачно посипав матюками.

Розділ 81

Недовго тішилися полонені в тісній камері після того, як відпустили неспокійну бабцю. Замість неї привели новачка, Саню Жуліка. Трохи йоржистий, веселий добряк одразу став душею компанії. Саня міг утихомирити сварки і покращити настрій анекдотом, хоча спочатку, коли дізналися, що він рецидивіст і п’ять разів відбував термін за ґратами, сприйняли його насторожено.

— Саньок, за що тебе на цей раз прикрили? — спитав Вадим.

— Не повіриш! Сидів за різні гріхи, не заперечую, заслужено, але цього разу, — Жулік наморщив лоба, — зараз згадаю і точно сформулюю. Ага! «Для визначення моральних якостей». Хтось мені пояснить, що це таке? Що це за нова стаття? — І скільки мені світить? Хоча я й досі не втямлю, чим завинив перед новою владою.

— Ця стаття називається «Безкоштовна рабсила», — відповіла Настя. — А термін визначить нова влада.

— Ти хотіла сказати суд?

— Я з України, не місцева, не можу сказати, чи є тут суд!

— Оце прикол! Тільки відмотав своє, а тут війна! Хто з ким воює і за що, до цього часу не розберуся, — Жулік почухав потилицю. — Не встиг вдихнути повітря свободи — знову небо в решітку. Пропонували йти на захист ЛНР, в ополчення…

— А ти що?

— А що я? — Саньок кумедно округлив очі. — Усі знають Жуліка як злодія, крадія, а не вбивцю. Ні, Жулік на мокруху не підписувався. Краще вже буду трудову повинність відбувати, а там видно буде. Може, одружуся, дітей заведу. Як ти, фарбована, на це дивишся? — звернувся він до Аліни.