Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 159
Світлана Талан
— Усе за планом! — радісно сповістила Аліса. — Мій сусід афганець погодився вам допомогти. Він уже переговорив з керівництвом, і йому пообіцяли вас звільнити.
— Невже?! — вирвалося радісне в Насті.
— Ну, не просто так звільнити, а на когось обміняти, — пояснила Аліса. — Це забере трохи часу, але впевнена, що все буде добре. Він зв’язався з волонтерами з України, і вони шукають, на кого вас обміняти.
— Тобто вже йдуть перемовини?
— З його слів так. Насте, прошу: дай слово, що мій чоловік ніколи не дізнається про мою допомогу, — попросила жінка.
— Алісо, скільки можна?! Невже я сама собі ворог і тобі теж?
— Може, подзвонити твоїй матері? Чи попросити Аллу з’їздити до неї в село?
Настя задумалась. Звичайно, мати змучилась від чекання та невідомості. А якщо зірвуться перемовини? Не зможуть їх обміняти? Вона вирішила, що буде краще, коли мати знатиме принаймні, що вона жива.
— Гаразд, — сказала вона Алісі наприкінці робочого дня. — Нехай Аллочка все розповість мамі. Попроси її дізнатися, як там Іванка і Геник. Добре?
— Домовились. Не знаю, чи будуть тебе надалі сюди присилати, — сказала Аліса. — Охоронець на нас косо дивиться.
За вечерею Настя розповіла про добрі новини Вадиму.
— Нас скоро звільнять! — посміхнулась вона йому щасливо.
— Будемо сподіватися, — стримано відповів Вадим.
До їхньої камери підселили людей. Спочатку привели жінок, і з’ясувалося, що в камері чотири на чотири метри разом з Настею і Вадимом житимуть шістнадцять жінок різного віку: від дівчини, яку заарештували за проституцію, до сімдесятидворічної бабці.
— А вас за що затримали? — поцікавилася в неї Настя.
Старенька перелякано озирнулася, притисла до себе матрац і закліпала очима. Скидалося на те, що бабця взагалі не розуміє, що з нею і де вона.
— Будете сміятися, але її затримали за підозрою в коригуванні вогню, — хихикнула дівчина з густо нафарбованими очима. — Схоже, стара взагалі тю-тю, — вона покрутила пальцем біля скроні. — Мене, до речі, звати Аліною.
— Невже не зрозуміло, що вона не могла бути коригувальником?!
— Телефонувала по мобільнику біля блокпостів, то її і запідозрили, — пояснила Аліна.
— Гаразд, — зітхнула Настя, — у нас чотири ліжка, а нас шістнадцять чоловік. Потрібно якось розміститися.
— Один чоловік на всіх, — посміхнулася Аліна. — Я б його забрала до себе в ліжко, але він зайнятий. Попереджаю, з бабцею спати не буду — від неї тхне сечею.
— На кожне ліжко можна розмістити по дві жінки, — сказав Вадим. — Нехай лягають ті, хто старші за віком. Решта може спати на підлозі на матрацах. Цікаво, що трапилось? Чому всіх перевели в одну камеру?
— Укрів у полон взяли багато, тому нас трамбують, як оселедці в бочку, — кинула Аліна.
Не встигли полонені розстелити матраци, як знову відчинилися двері й привели трьох чоловіків.
— Ого! — вихопилося у Насті. — Це вже занадто!