Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 152

Можна дати волю мріям, випустити їх на волю, щоб розгулялися і досягли небес, та Богдана Стефанівна ховала свої заповітні мрії про коханого чоловіка в глибини душі, куди самій було важко дістатися. Але мрії завжди вільні, не підвладні силі, вони не знають, що таке пута чи кайдани, їх не можна заґратувати. Довгими безсонними ночами мрії про Сергія Андрійовича поверталися до згорьованої жінки. Навіть наодинці, серед суцільної темряви і мертвої тиші, Богдані Стефанівні соромно було зізнатися самій собі, що вона безмежно хоче бути поруч із ним. Життя їх зводило разом уже двічі, і все марно, тож, мабуть, не судилося їм бути разом. Першого разу вона сама покинула його, втікаючи світ за очі, вдруге… Сам порвав з нею зв’язок, не пояснивши навіть чому. Було боляче і дещо принизливо, але коханню це не поясниш. Ним не поділишся навіть із близькими людьми, бо хто зрозуміє, коли тобі далеко за…

Іноді Богдана Стефанівна настільки далеко заходила у своїх потаємних мріях, що чітко уявляла коханого поруч. Фізично відчувала дотик рук, такий бажаний, ніжний, легкий, як весняний вітер. У ній ожило нерозтрачене кохання, колись нею ж поховане. Як з’ясувалося, воно дуже життєлюбне, не має строку, з роками не псується, а навпаки, стає сильнішим, таким тремтливим і бажаним, як у далекі роки юності. Різниця лише в тому, що молодість — безтурботна і самовпевнена, трохи вітряна, як весна, і може розпорошити, десь загубити серед життєвих доріг єдине кохання, не замислюючись, що іншого може не бути. У зрілому віці, коли розум бере верх над амбіціями та безумством, людина розуміє, що життя веде зворотний відлік часу, починає цінувати своє кохання, плекати, насолоджуватися ним щодня, щогодини, щосекунди. Вік відсіює все незначне і, як сказано у Святому Письмі, відділяє зерна від полови, залишаючи в житті лише значуще та дороге серцю. У кожного віку є свої переваги, треба лише їх помічати — це Богдана Стефанівна знала. У час, коли огорнула тривога і невідомість, їй безмежно не вистачало підтримки Сергія. Нехай би навіть на відстані, тільки б знати: він є, він хвилюється разом, думає про неї і… кохає. Богдана Стефанівна була впевнена, що Сергій — її останнє кохання, іншого не буде. Він просив більше не шукати його і не телефонувати, але ж вона так потребує його підтримки! Невже він цього не відчує на відстані? Невже їй дісталося кохання зі зламаними крилами?..

Розділ 74

Хлопці не встигли за колоною, яка швидко пішла вперед і за кілька хвилин зникла з очей. Поки намагалися додзвонитися до командира й отримати уточнюючу команду про подальші дії, з того боку, куди пішла колона, почулися потужні вибухи. Вони лунали один за одним, і над дорогою здійнявся чорний дим. Коли нарешті зв’язалися з командиром, отримали наказ виходити з оточення невеликими групами різними шляхами, зустрічатися в умовлених місцях і знову йти, розбившись на невеликі групи.