Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 129

— Що?! — посміхнувся Гена. — На тебе це не схоже.

— Не можеш уявити, що Злий став рабом кохання? І не треба.

— Надовго?

— На все життя, якщо такі, як він, — Злий вказав дулом автомата на полоненого, — його не відберуть.

— Тепер не мають права!

— Оксанка розповідала, що місцеві бачили, як російські війська перетнули кордон і увійшли на нашу територію. Добре, що цього впіймали, у штабі допитають — буде більше інформації.

— Нога болить, — знову заскиглив полонений. — Мені треба відпочити!

— Йди швидше, наволоч! — Злий штовхнув його прикладом у плече. — Сидів би вдома біля жінчиної спідниці, не довелося б скавчати!

Розділ 58

Вадим не розповів Насті про загибель бійців «Айдару». Він вирішив не поспішати, добре обдумати, чи варто саме зараз, коли їй і так важко, сповіщати неприємні новини. Він спробував вивідати в охоронців більше, але ті не мали доступу до списку загиблих. Скоріш за все, під підлий розстріл потрапили саме ті хлопці, яким він допомагав останнім часом.

Кінець вересня нагадав, що справжня осінь не за горами. Уночі було так холодно, що чоловіки не могли спати. Жінки допомагали їм, збираючи картон, з якого робили матраци. «Ліжка» були вже товстими, але від холоду не рятували. Увечері після роботи чоловіки розповідали свої життєві історії. Зазвичай біда зближує людей, і полонені не були винятком. Відразу у Вадима викликав лише один чоловік, місцевий бізнесмен Василь, власник супермаркету електроніки. Справи в нього йшли непогано, і, звикнувши купатися в грошах, він відчув уседозволеність. Коли в Луганську заборонили пересуватися будь-яким транспортом, вулицями їздили лише військові машини та техніка, а також автівки ополченців. Василь вважав, що правила не для нього, тому їздив своїм джипом, як і раніше. На перехресті його намагався зупинити ополченець, але Василь лише натиснув на педаль газу. Той дав по автівці чергу з автомата, але джип уже зник за поворотом. Ополченець зв’язався зі своїми по рації, і дорогу перегородили озброєні люди. Ополченці нам’яли боки Василеві за непокору й кинули на підвал. Чоловік сидів разом з усіма вже два тижні і досі вважав, що його затримали помилково. Щодня він вимагав зустрічі з керівництвом, йому обіцяли, але продовжували возити разом з усіма на роботу. Навіть полон його не змінив. Нікуди не поділися пихатість та зверхність, хоча дорогий костюм перетворився на лахміття. Чоловік просив звертатися до нього Василь Іванович, та всі пропускали це повз вуха. Бізнесмен патякав про яскраві перспективи молодої республіки, про благородство захисників та про майбутній розквіт свого бізнесу.

— З ним треба бути обережним, — сказав якось Степан. — Цей заради своєї вигоди підлиже будь-який зад.

— Та я й сам бачу, — погодився Вадим.

Зрештою Василь так дістав охорону, що вони пожалілися на нього керівництву і бізнесмена відвели до Психа для виховної роботи. Чоловік повернувся з розбитим носом та губами, із синцями під очима, але й це його не заспокоїло. Відлежавшись добу, він знову почав вимагати папір і ручку, щоб написати заяву до комендатури.