Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 128

— Не розумію, під’їзди заблоковані ворогами, нема постачання води та провізії, а техніка прийде?

— Мабуть, вищому командуванню відомо більше, ніж нам. До того ж упевнений, що після параду в столиці всю військову техніку одразу направлять у найгарячішу точку, а саме, — Гена чмокнув Улю в кінчик носа, — сюди, в Іловайськ.

— Вищому командуванню ще числа дев’ятнадцятого доповіли, що Іловайськ під нашим контролем, тоді як насправді тільки половина міста. Стільки неправдивої інформації, що навіть тут важко розібратися що до чого.

— Війна, що вдієш? Є інформація не для загалу. Можливо, тактичний хід командування.

— Давати неправдиву інфу?

— Наша справа — бити ополченців, — сказав Геннадій, — а все інше вирішить командування. Втім, у мене є ну дуже правдива інформація, яка не підлягає сумніву.

— Яка? — В погляді Улянки — сама ніжність.

— Скажу тобі по секрету, — хлопець стишив голос, нахилився до вуха дівчини, ніжно торкнувся його мочки й злегка прикусив. — Я безмежно тебе кохаю, і це найправдивіша інформація.

Улянка посміхнулась, поцілувала неголену щоку Геника і так само тихо сказала:

— І справді, секретна і правдива інформація. Мені також дещо розвідка донесла.

— Справді? Що?

— Що ніхто тебе так не кохав, не кохає і ніколи не покохає, як Улянка.

— Цій інформації… я… вірю!

Їхні губи злилися в солодкому палкому поцілунку.

— Краще б дали мені ще води, — полонений визирнув із-за рогу будинку, — ніж цілуватися на кожному кроці.

— Слухай, як тебе там звати? — звернувся до нього Геннадій.

— Олексій.

— Олексій, у тебе є родина? Діти?

— Є. І що з того?

— Чому тобі не сиділося вдома?

— Був наказ. Я повинен виконувати, бо я кадровий військовий.

— Кого ти прийшов вбивати?

— Фашистів, які захопили майже всю Україну. Ми прийшли на допомогу ополченцям, які хочуть відстояти свободу своєї землі.

— Ясно, — зітхнув Геннадій. — Добре, що Злий не чує, бо він би тобі одразу поставив мізки на місце.

Зненацька почувся свист і вибухи.

— Знову з твого боку артилерія працює, — сказав Геннадій, недобре глянувши на полоненого.

З будинку вийшли Злий і Оксана.

— Друзяки, нам час йти, — нагадав Злий, поправляючи кітель.

Улянка і Геник взяли зброю і пляшку води, яку дала Оксана. Дівчина обняла Злого, і вони поцілувалися.

— Ти справді повернешся до мене? — спитала вона, з надією зазираючи в очі.

— Я ж пообіцяв. Ти мене дочекаєшся?

— Клянусь! Я чекатиму тебе скільки завгодно, — палко промовила дівчина. — Ти тільки бережи себе, будь ласка, не лізь під кулі. Якщо ти вважаєш те, що було між нами, випадковістю, то скажи одразу, щоб я не сподівалась.

— Оксанко, я обов’язково до тебе повернуся, клянусь. Головне, щоб ти мене дочекалася.

— Любий, ти — найкращий!

— Я — Злий, — посміхнувся хлопець.

— Наймиліший Злий, — дівчина знову поцілувала його. — Якщо є кохання, то воно саме таке.

Геннадій посміхнувся і підійшов до Улі.

— Ходімо, Злий нас дожене.

Коли хлопець наздогнав їх, Геник спитав, чи справді в нього з Оксаною все серйозно.

— Секс на війні неймовірний! — посміхнувся Злий і додав: — Здається, я не рабиню знайшов, а сам став рабом.