Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 103

— Вадиме, — Степан намагався говорити так, щоб не чув охоронець, — новини є, невтішні.

— З фронту?

— Так. Про Іловайський котел чув?

— Ні, коли нас затримали, речники АТО все спростовували, — відповів Вадим. — Більше нічого не знаю.

— Розбили наших бійців під Іловайськом, — прошепотів Степан. — Вони відступили з міста. Кількість загиблих точно не відома, ополченці вихваляються, що наших багато полягло.

— То, може, брешуть? Видають бажане за дійсне?

— Та ні, точна інформація, з надійного джерела.

— А добрі новини є? — поцікавився Вадим.

— Якби ж то, — сумно промовив Степан. — Наших розбили на Савур-Могилі. Бойовики захопили й Амвросіївку. Щоправда, п’ятого вересня Контактні групи підписали так звані Мінські угоди.

— Які деталі угоди?

— Підписано меморандум щодо двостороннього припинення вогню, — пояснив чоловік, — щось на кшталт припинення вогню і виконання плану мирного врегулювання ситуації на сході України.

— Невже кінець?! — вихопилося у Вадима радісно.

— Я б не був таким оптимістом, — розсудливо промовив Степан, — але надія є.

— Усе буде добре! — Вадим почув голос Олени. — Слава Україні!

— Героям слава! — відповів Вадим і відійшов від віконця — почулися кроки в коридорі.

Збуджений такою кількістю новин, Вадим майже не спав тієї ночі. Знову зажевріла надія на краще. Війни колись закінчуються, вони не вічні, то, можливо, вже кінець? А чи правдива інформація у Степана? Може, обман чи якийсь гачок йому підкинули? Хай там як, людині властиво вірити в краще, тому Вадим налаштував себе на позитив. Проте зранку його повели до Філіна, і його надії розбилися на друзки. У кабінеті було кілька чоловіків. Вадима усадили на стілець. Філін постукав олівцем по столу, зиркнув спідлоба.

— Тішишся, що не вдалося тебе продати росіянам? — скривився. — Нічого, бувають обломи. Недавно затримали українського СБУшника, думав, що бабла на ньому зароблю стовідсотково, а він їм, як і ти, не знадобився. Буває, — посміхнувся він, і його посмішка була схожа на звіриний вищир. — Не вийшло зробити з тебе ворожого коригувальника, то зроблю навідника ЛНР. Як тобі ідейка?

— Не вийде.

— Ще й як вийде! Хана тобі в Україні. Запросимо телебачення, наприклад «Life News», вони знімуть програмку, де ти, як герой ЛНР, отримуєш з моїх рук медальку. Знаєш за що?

— І за що ж? — іронічно спитав Вадим.

— Під Тарасівкою наші бійці розбили цілу колону укропської техніки, сімдесят одиниць. І завдяки кому? Завдяки навіднику, тобто тобі, — Філін скривився. — Нагорода від командування ЛНР, телебачення, фото зі мною поруч напам’ять — все як треба. А як же?! Ти добре попрацював, нехай про свого героя дізнаються в ЛНР і в Україні.

Філін чмихнув сміхом. Банькаті очі нагадували два зліплені докупи вареники, обличчя розчервонілося.

— Хто вам повірить? — розгубився Вадим.