Читать «Степовий найда» онлайн - страница 36

— Ні, звичайно. Ми не відмовились, але потім все влаштували так, що хлопчисько ніяких втрат не потерпів, навіть навпаки. А в чому справа? Що трапилося?

Але містер Карден уже вискочив з кабінету і розмовляв з клерком, який привів до нього хлопця.

— Ви запам'ятали хлопчика Бранта, якого ви приводили до мене?

— Так, сер.

— Куди він пішов?

— Не знаю, сер.

— Ідіть і розшукайте його за всяку ціну. Обійдіть всі найближчі готелі, ресторани, кав'ярні і знайдіть неодмінно. Візьміть ще кого-небудь з собою, якщо почуваєте, що самі не справитеся. Приведіть його сюди негайно!

Було вже близько півночі, коли клерк повернувся. Розшуки виявилися марними. «Корабельна ніч» була в розпалі, в магазинах, конторах, барах, картярських домах — всюди яскраво горіли вогні. На вулицях вешталось багато перехожих, які поспішали назустріч щастю, втіхам, злочинам… І серед важкого монотонного тупоту багатьох людських ніг ніби назавжди потонули дрібні легенькі кроки бездомного хлопчика.

РОЗДІЛ VIII

Коли Кларенс знову опинився на вулиці, перед банком, йому в голову прийшла одна блискуча, на його думку, ідея: чому б йому тепер, коли він, всіма покинутий, залишився один серед бурхливого моря життя і ні перед ким не відповідає за свої вчинки, — чому б йому тепер не податися на найближчі золоті приїски. Йому, бездомному, знедоленому повернутися до містера Пейтона і Сюзі — про це й мови не може бути. Треба купити деяке спорядження, — він бачив таке у рудокопів, — і, повечерявши, негайно вирушити в дорогу.

Давно вже він мріяв про те, щоб зайти коли-небудь в ресторан і замовити собі те, що бажаєш. Нарешті його мрія здійснилася, він сміливо переступає поріг ресторану. Та коли очі всіх присутніх з цікавістю втупилися в нього, Кларенс (можливо, через його маленький зріст, а може, через матроський костюмчик) зніяковів і, пробурмотівши якесь пробачення, вискочив на вулицю.

Більше він в ресторан не заходив. Підкріпився він в булочній імбирним пряником ї содовою з лимоном, а в найближчій бакалійній крамниці купив кілька оселедців, трохи копченого м'яса і сухарів на дорогу.

Після цього Кларенс подався на розшуки необхідного спорядження. За годину він придбав, нібито за дорученням (щоб уникнути зайвих запитань), сковороду, ковдру, лопату і кирку. Все це він залишив у булочника, де була його штаб-квартира, за винятком високих чобіт, в яких наполовину ховалися його морські штани: йому хотілося взути їх якомога швидше.

Навіть Кларенсу, незважаючи на його недосвідченість, ціна на всі ці речі здалася надто високою. Коли все було куплено, у нього залишилося не більше чотирьох доларів! Але в дитячій уяві Кларенса ці речі, які він придбав за золото, були куди цінніші від золотих монет. Кларенс по-дитячому захоплювався цим магічним перетворенням золота в речі.

Тим часом на людних вулицях він, як це не дивно, починав гостріше відчувати свою самотність, неясний смуток заповзав у його серце, хоч навкруги було так весело. Яскраво світилися вікна барів, де видно було пишно вбраних розкішних жінок; з численних кабаре долинали бурхливі оплески, вигуки, біля дверей кабаре — галасливі п'яні компанії, що, зчиняючи шум, бродили по вулиці і змушували Кларенса боязко тулитися до стін будинків, часом вони жартома запрошували його приєднатися до них. Все це бентежило і хвилювало хлопця.