Читать «Степовий найда» онлайн - страница 35
Френсис Брет Гарт
— … Кларенса Бранта. Візьміть цей вклад, — сказав чоловік, показуючи на гроші, — і видайте квитанцію.
А коли клерк, так і не зрозумівши, в чому справа, вийшов, чоловік знову глянув на Кларенса і сказав:
— Мабуть-таки з тебе будуть люди.
Сказавши це, він знову повернувся в свій кабінет і зачинив за собою двері.
Нема нічого дивного в тому, що Кларенс, ще кілька хвилин тому гірко розчарований, пригнічений, покинутий напризволяще своїми рідними, без будь-якої надії на майбутнє, виходив з банку в небувалому піднесенні, почуваючи себе дорослою і цілком незалежною людиною. Ще кілька хвилин тому він був безпритульним хлопчиськом, а тепер, залишаючи банк, проходив повз клерка, що пожалів його, уже не як жебрак — не випадково ж директор відкинув цю думку, — а як вкладник, ділова людина, як клієнт, подібно до інших людей, які товпилися тут. Кларенс розмовляв з людиною, чиє ім'я він щойно прочитав на дверях будинку і яке з повагою згадували його супутники. Це був відомий у всій Каліфорнії банкір.
Отож не дивно, що, сповнений радісних мрій і надій, забувши про все, навіть про те, що привело його сюди, і про те, що гроші, покладені в банк, належать, як він гадав, не йому, Кларенс, зсунувши хвацько капелюх набакир, вийшов на вулицю шукати свого щастя.
Через дві години перед банкіром стояв другий відвідувач, що був знайомий нам, схожий на фермера супутник Кларенса, що сидів поруч з ним у кареті. Відвідувач, певно, був тут своєю людиною і користувався пошаною, бо його одразу ж провели в кабінет директора, доповівши про нього, як про капітана Стівенса.
Поговоривши про справи, капітан запитав між іншим:
— Мені листів немає?
Зайнятий банкір показав ручкою на один з ящиків під літерою «С», що стояв в ряду з іншими ящиками з наклеєними на них в алфавітному порядку літерами. Капітан відібрав свою кореспонденцію і затримався, розглядаючи один з листів.
— Слухайте, Карден, ось тут у вас лежать листи, адресовані якомусь Джону Сілзбі. Вони лежали тут і десять тижнів тому, коли я останній раз заходив за листами.
— Ну, то й що?
— Це той чоловік з графства Піке, якого вбили в прерії індійці. Вчора вечірні газети в Сан-Франціско повідомляли деталі вбивства. Певно, ці листи адресовані йому. Марок на конверті немає. Хто їх залишив тут?
Містер Карден покликав клерка. Виявилося, що лист залишив до запитання якийсь Брант Фок'е. Капітан Стівенс усміхнувся.
— Брант так загрався в карти, що про все забув, а потім я чув, що після тієї стрілянини у Енджелса, він подався кудись на південне узбережжя, його давній приятель Кол Джонсон приїхав сьогодні ввечері зі мною в поштовій кареті з Стоктона.
— Ви також приїхали з Стоктона поштовою каретою? — запитав Карден.
— Так, але я доїхав до станції на десятій милі, а звідти сюди — верхи.
— Ви не помітили там кумедного, трохи старомодного хлопчиська, ось такого на зріст, схожого на учня, що втік зі школи?
— Як такого не помітити! Він навіть частував нас у барі.
Карден схопився з місця:
— Значить, він мені не збрехав!