Читать «Маленький Бізон» онлайн - страница 2

Тоді я ще не розумів добре, чому люди сперечаються, і лише згодом збагнув причину. Дядько намагався прислужитися американцям і хотів віддати свою доньку за дружину одному з них, гендляреві Діку Ракстону. Цей Дік жив у нашому таборі й мав лиху славу. Він пиячив з молодими воїнами і видурював у них шкури за безцінь. Батько мій був проти цього шлюбу, але дядько вперто правив своє. За доньку він мав одержати від Ракстона багато краму. Дядько вірив у могутність американських грошей.

— Не вір їм, брате, — гукав батько, — не вір їм! Все зло, яке отруює сьогодні наші серця, походить від них! Пам'ятай про страхітну хворобу в давні роки. Вона вбила силу нашого племені…

— Од віспи гинули також ва-ші-чу, білі люди! — з викликом гукнув дядько.

— Білі гендлярі силоміць пхають нам горілку і наказують пити до безтями, а потім нахабно обдурюють нас. Твій Дік…

— Більш винні ті, що п'ють горілку, аніж ті, що продають її, — гримнув дядько. — Не пийте, вам і не продаватимуть. А Дік хоче заплатити добру ціну за мою Немісу.

— Жадність притупила твої гострі очі, брат мій! Ти вже забув велике нещастя нашого становища? Згадай! Ти і я лише досягали до тих років, коли стають воїнами. Невже тобі треба нагадувати про зрадницький напад білих людей? Ми, чорноногі, жили з ними в згоді, не було війни, не було розбрату. Солдати приїхали до нашого табору. Без причини, зненацька, вони почали вбивати наших беззбройних воїнів, старих людей, жінок. Загинув наш наймолодший брат, а йому ж було лише шість років. Загинув наш двоюрідний брат Самотній Вовк. Загинула його мати. Такого винищення не може забути той, хто має розум і серце.

— Чистісінька дурниця — згадувати отаку давнину! Це ж діялося кільканадцять Великих Сонць тому.

— Ти помиляєшся! Кільканадцять років не можуть стерти згадки.

Біля намету залунали хрипкі вигуки, і всі коло вогнища замовкли, впізнавши голос Діка Ракстона. Гендляр раптовим рухом відкинув полу намету і зайшов усередину, але спинився остовпілий, побачивши стільки людей. Він стояв, невпевнено похитуючись на широко розставлених ногах, і міцно стискав у руці пляшку, його п'яний погляд блукав навколо; брутальний сміх йшов з горлянки:

— Well, всі родичі моєї червоношкірої нареченої зібралися докупи.

Він підійшов до мого батька, який сидів ближче до входу, і ткнув йому пляшку, наказуючи:

— Пий, швагре!

Батько лагідно відсторонив його руку:

— Я не п'ю, дякую.

— Пий! — гримнув американець і хотів силоміць влити йому горілку в рота.

Але батько вибив у нього з рук пляшку, і вона, описавши в повітрі дугу, впала десь в темному кутку намету.

— Goddam you! — аж запінився від люті Ракстон і раптом вихопив з-за пояса револьвер. Та перше ніж він встиг націлитись у батька, до нього підскочили кілька воїнів і вирвали з рук зброю. Зчинилось сум'яття. Батькові друзі хотіли вбити Ракстона, але дядькові приятелі заслонили його собою.