Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 99
Василь Головачов
— Травицький чутливий до ТФ-коливань… Звідси всі його страхи, — злетіло в Томаха з язика.
— Бачите, — почав Травицький, поступово запалюючись, — людство до недавнього часу було географічно незрілою цивілізацією. Звідтоді минули роки, ми повністю обжили Землю, і географія перестала бути романтичною наукою. Тепер ми обживаємо космос. Сонячна система для нас — як Земля для мандрівника, скажімо, двадцятого сторіччя. Та ось чи стало людство космічно зрілою цивілізацією?
— Кириле, друже мій, — знову не втримався Томах. — Ти став довго говорити.
— Довго, — погодився Травицький, у його очах стояла зажура. — Але коротше не вмію.
— Та май же совість, — сердито мовив до Станіслава Керрі Йос і кивнув Травицькому: — Ми слухаємо…
— Власне, я вже все сказав. — Травицький зболено глянув на Керрі й розвів руками.
— Якщо я вас правильно зрозумів, ви говорите про здатність людства припускатися помилок? Так?
— Власне… н-ні. Помилки — це вже наслідок якихось прагнень, розумієте? Я ж казав про невідповідність… насамперед невідповідність наукових і психологічних устремлінь людини філософському змістові пізнавального процесу, психології та етиці космічного масштабу. Чи не про це, до речі, попереджає нас Око? Таке відставання в двадцятому сторіччі загрожувало загибелі цивілізації, а тепер?
— Страшно подумати! — гмукнув Томах. — Розвалимо весь космос!
Травицький дитинно всміхнувся.
— Можливо.
— Ви й про Око знаєте? — пробурмотів Керрі Йос.
— Може, таки справді думку треба було висловити інакше, — по паузі мовив начальник конструкторського бюро. — Якщо це про невідповідність, то двома словами можна сказати так: ми не завжди помічаємо невідповідність між своїми бажаннями і можливостями.
— Думка, чесно кажучи, не нова…
— А хіба від цього вона втратила свою суть?
— Гаразд, здається, я вас зрозумів. — Керрі Йос глибоко зітхнув. — Показуйте своє господарство.
— Чого ти мене будиш серед ночі? — невдоволено буркнув Томах, потягуючись і позіхаючи на весь рот. — Щось трапилося?
Гнат мовчки подав об’ємне фото. Станіслав стиснув фото пальцями, і сон як рукою зняло.
— Де?!
— У блоці обмежувача, на кришці каркаса.
Томах ще раз глянув на відбиток людського сліду на матеріалі й повернув знімок.
— Ч-чорт! Цього нам тільки бракувало!
— Не подобається мені це…
— Думаєш, мені подобається? Бачиш, і Оку теж.
— Вважаєш, це воно?
— Хто ж іще?
— Н-ну, хтось пожартував… Бассард, приміром. Що ж тепер?
— Навряд щоб це був Бассард. Зачекай, дай помізкувати…. По-перше, сповісти Микиту й Керрі, звичайно. По-друге, обшукай усю апаратуру, можливо, щось таки знайдеться. А вже потім вирішимо, як бути далі.
Гнат не зовсім утямив, що він має шукати, але перепитувати не став. Тривожне передчуття наближення якогось лиха знову закралося в душу, змушувало розум напружуватися в шуканні причин тривоги. Він міряв кроками кімнату, очікуючи, поки одягнеться Томах.
— А тебе що непокоїть? — запитав той.