Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 100

Гнат немовби пробудився і зупинився на півкроці.

— Замріявся. До зв’язку.

Томах здивовано дивився йому вслід.

Через півтори години Гнат підлітав до будови. Вона виросла на обрії гроном вогнів, що відганяли геть нічний морок на сотні метрів довкруж.

Підвісною дорогою Гнат добувся до верхнього будівельного майданчика, а звідти пневмоліфтом спустився на дно установки, де були основні вузли енергорозподілювача і каскад автоматики.

Як і очікувалося, в приміщенні каскада нічого нового не виявилося, хоча Гнат і обнишпорив усі його кутки та закутки. Придивляючись до сліду на кришці приладу — єдиний доказ присутності тут Ока (в чому Гнат сумнівався, бо виходило, що Око або зовсім втратило обережність, або почало втручатися у всі події, що було явно несолідно з його боку), Ромашин згадував свої попередні припущення щодо появи загадкових відбитків. Раптом у лункому об’ємі конуса установки крізь шум почулися стривожені голоси. Він виглянув з приміщення каскаду автоматики і запитав у монтажника, який кудись поспішав, у чім річ.

— Канавокопачі біля основного фундаменту натрапили на чийсь давній кабель, — кинув хлопець на бігу.

Гнат заквапився нагору. За якусь хвилю він уже підходив до людей, що товпилися біля завмерлих роботів-дигерів.

— Дозвольте? — мовив стиха.

Люди розступились. У канаві на глибині півтора метра, вихоплені з пітьми прожекторами машин, тягнулися очищені від землі дві товстенні нитки кабеля. Канава була видовбана у скам’янілому грунті — щоб пісок і пил отак злежалися, спресувалися, минув, певне, не один десяток літ.

Гнат попросив огородити це місце, а сам подався до пункту координації будівництва викликати експертний відділ.

На ранок стало відомо, що кабель тягнеться на вісімнадцять кілометрів до гір Макдональда. До його кінців були приєднані якісь апарати. Протилежні кінці кабеля на глибині триста метрів якраз під будовою вели в металево-бетонний бункер, де виявлено ядерний пристрій.

— Очевидно, хтось двісті з лишком років тому тут теж експериментував з вибухом, — сказав Томах, зустрівшись уранці з Гнатом біля майже готової установки.

— Дивний збіг, якщо не сказати більше. Коли б ми не знайшли бункер, могла б статися катастрофа. А що тут було ще до полігону?

— Здається, космодром. Але чи точно на цьому самому місці, сказати не можу. Нічого. собі сюрприз! Ти знаєш, як одреагував Керрі на моє повідомлення?

— Здогадуюсь. Мовчки вислухав, запитав: “Усе?” — і відключився.

— Ясновидець ти, чи що? Так воно й було…

Гнат зробив невизначений жест рукою.

— Ми вже не дивуємось. Микита просив знайти тебе, хоче про щось перекинутися словом. Та ось і він, до речі. Від стоянки швидкольотів у супроводі Бруно Осиніго до них ішов Богданов.

— Одначе Око добралося-таки й сюди, — сказав він з дивною інтонацією, потиснувши друзям руки.

— Що ти хочеш цим сказати? — насторожився Томах.

— Потім зрозумієш. Ходімо подивимося.

Всі четверо попрямували до підйомника.

— Точнісінько такий, — мовив Богданов, обмацуючи слід босої ноги, викарбуваний на металевій кришці приладу. — Де ми цей знак тільки не зустрічали!