Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 88

— Треба знову йти, — озвався Лихолєтов, хоч було видно, що нікуди йти йому не хочеться.

— Доведеться, — кивнув Богданов.

— Тільки тепер напрямок вибиратиму я, — рубонув долонею повітря Станіслав.

Вони знову надягнули важкі балахони, загодя промацавши ефір у радіодіапазоні антенами модуля. Але в ефірі було порожньо й тихо, динаміки лиш кволо потріскували— нечисленні іони проривалися крізь товщу атмосфери.

— Я пропоную сюди… — Томах став біля темно-зеленої стіни.

Богданов не заперечував, і рятувальники майже одночасно ступили в малахітову перегородку, що відділяла тамбур від квадрата. Вони вже розпізнали особливості калейдоскопічної планети: кожен квадрат її мозаїки, очевидно, являв собою обмежений силовими завісами район з різко відмінними від сусідніх життєвими умовами. Люди опинилися в улоговині, всіяній чорними кулями з шипами. Посередині улоговини виднілося чи то озеро, чи то болото: важка, схожа на ртуть рідина по краях була затягнена іржаво-зеленою плівкою.

Чверть години поверхня озера була спокійною, а потім раптом з нього почали виповзати якісь дивовижні гігантські черв’яки, кожен завдовжки з десяток метрів. Судячи з напрямку їхнього руху, наміри цих огидливих створінь були видимо агресивними, і Микита подав рятувальникам знак повертатися. Знайоме яскраво-червоне кільце виходу так само правило людям за орієнтир, і незабаром вони вже стояли на чорній підлозі колодязя, обляпані в зелену твань з голови до ніг.

— Усім митися, — розпорядився Богданов. — Потім ще раз спробуємо…

— Навіщо? Що це дасть? — буркнув Томах. — Неприхильна до нас доля…

— А ми її прихилимо. Треба ж таки дошукатися причини, чого нас закинуто сюди. Чи, може, тобі вже все відомо?

— Що ні, то ні. В одному квадраті мало не згоріли, в другому… — і, не договоривши, Станіслав безнадійно махнув рукою.

Гнатові нараз здалося, що він знайшов розгадку їхньої появи на планеті-“мозаїці”, але думка промайнула і зникла, зосталося лиш почуття досади й жалю.

Переодягатися не стали, тільки почистили в коридорних фільтрах модуля скафандри. Поспішали: на огляд решти двох квадратів відпустили собі півгодини.

— Білий чи зелений? — запитав Богданов у рятувальників, коли вони вже зійшли з модуля на дно колодязя.

— Мене чомусь тягне в зелений, — зізнався Томах. — Погляньте: стіна ця світліша від тієї, крізь яку ми вийшли перед цим.

Богданов кивнув, і люди сміливо ступили у нову запону, не відаючи, який сюрприз піднесе їм Його Величність Випадок.

Розділ 11

“Червона книга”

Те, що рятувальники побачили за стіною, не очікував побачити ніхто з них. Вони опинилися… на Землі!

Перед очима лежало поле нескошеного жита, ліворуч понад полем тягнувся ліс, охоплений осінньою пожежею, праворуч — поле палало насправді, і пасма чорно-білого диму пливли над путівцем навздогін приземкуватим потворним машинам у камуфляжних плямах.

Здалеку гримкотіло, зблискувало, іноді гучно бухкало, і Гнат здогадався, що там точиться бій.

— За мною! — різким, зчужілим голосом наказав Богданов, і вони побігли нагинці, переметнулися через пагорок і залягли в негустому вербняку за поваленим деревом.