Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 90
Василь Головачов
Микита, не оглядаючись, рушив уперед. За ним — решта.
Біля вирви, в центрі якої при їхньому наближенні спалахнуло в повітрі червоне кружало, Богданов зупинився.
— Спробуємо дострибнути? — з сумнівом мовив Лихолєтов.
— Ні. Щось ми випускаємо з уваги. Світ цей не безконечний, як може здаватись, і ми це знаємо. Межа його тут… Богданов пройшов ліворуч од вирви, постать його дивно загойдалась і… якась невидима сила повернула її раптом на сто вісімдесят градусів.
— Так! Пересвідчилися: стіна на місці. Може, ми просто не вміємо користуватися входом?
— Давайте накажемо йому… — Гнат не встиг докінчити фрази, як світляне кружало згасло і виникло вже поряд з вирвою.
— Молодець, — похвалив Томах Гната.
— Але ж я ще нічого не…
— А нічого й не треба. Досить того, що ти про це подумав. Як бачимо, і тут автоматика думконаказу, хіба що чутливіша за нашу.
…Стали на знайоме чорне дно колодязя й очима — в модуль.
— Той, квадратний, виліз звідси, — висловив лікар загальну думку.
— Глядач він, напевне, підкований, не рівня нам, то що йому чужа машина? Подивився і гайнув далі у своїх справах. А куди нам тепер? — Томах повільно, нога за ногою, обійшов модуль. — Додому?
— Але як? — вихопилось у Гната.
— Стартуємо? — повернувся до Богданова Томах. — Головне — на орбіту, а там видно буде… Якщо наш повелитель закинув нас сюди не з нашої волі, то він поверне й назад.
З колодязя-тамбура вийшли на висоті тридцять кілометрів. Звідси планета скидалася на кольоровий стільник. Пролетіли над зеленим квадратом, потім над голубувато-фіолетовим, за ним починався зовсім сірий, голий і рівний, як стіл. Траплялися квадрати білі, й чорні, й червоні, а над жовтим Богданов навіть пригальмував модуль — у цьому квадраті теж точилася війна: видно було, як армади незвичайних на вигляд машин методично винищували одна одну.
— Та-а-ак. Усе правильно, — поворушився за пультом Богданов.
— Що значить правильно? — обурено хитнув головою лікар. — Як на мене, то все тут неправильно й навіть жахливо! Немов зумисне зібрано колекцію воєн!..
— І ти такої думки? — запитав Станіслав у Гната.
— Та як тобі сказати… Ти мені якось розповідав, ща в двадцятому столітті була так звана “Червона книга”, в яку записували всі види земних тварин і рослин на межі вимирання…
— Була така книга, вона й нині є як цікавий документ споживацького ставлення до природи. Ну й що?
— Мені здається, що вся ця планета — “Червона книга” гинучих цивілізацій нашої галактики. Так, саме цивілізацій. Адже ми (я маю на увазі людство) з великими труднощами вилікувалися від страшної хвороби — капіталізму; війни — тільки видима сторона цієї недуги. Ось і… — Гнат зустрівся з уважним поглядом Богданова і затнувся.
— Приймай вітання, Ромашин, — кивнув Гнатові Микита. — Я дійшов майже такого ж висновку, але ти краще все це сформулював. “Червона книга” галактики… Перелік цивілізацій, котрі потребують термінової охорони генофонду чи, іншими словами, цивілізацій, котрі перебувають на обліку в якійсь вищій інстанції галактики…