Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 73

— Твоїми б устами та мед пити…

Він зник за дверима каюти, куди вже увійшов Бруно.

У сусідній, своїй, каюті Томах увімкнув автоматику, перетворив стіну в ліжко і сів, втупившись у підлогу.

— Знаєш, Славо, — порушив мовчання Гнат. — Може, і немає ніякого Ока? А всі ці “дзеркала”, сліди, випадки з вантажами — просто вияв якоїсь глобальної, всегалактичної совісті природи? Сказати б, зворотний зв’язок між майбутніми шуканнями людства і сьогоднішніми сподіваннями?

Томах гмукнув, сперся спиною об стіну,

— Всегалактична совість природи? До чого тут тоді ми, люди?

— До того, що природа — це ми, а ми насамперед — природа.

Станіслав засміявся.

— Здаюся, філософе! Можливо, якоюсь мірою і можна з тобою погодитись, але все ж Око реальне й матеріальне, а всі твої припущення не що інше, як заклик до нашого людського сумління, наслідок, а не причина подій.

— Увага! — почувся із стіни тихий голос. — Просимо пасажирів заблокуватися за формулою нормального старту. Старт о десятій нуль-нуль.

— У нас усього двадцять хвилин на підготовку, — спохопився Томах. — Надягай компенсатор.

Уже засинаючи в сповитку захисного поля, Гнат помітив, як ожив віом на стіні, а в каюту заглянув один з пілотів корабля, щось веселе сказав товаришам поруч і на його місці спалахнула гігантська зоряна пасмуга Чумацького Шляху…

“Шукач” вийшов з ТФ-каналу за дві астрономічні одиниці від Етаміна — Гамми Дракона. Визначившись у просторі й запеленгувавши маяк “Орла”, він почав розгін з допомогою планетарних двигунів, прямуючи до маленької оранжевої зірочки, що майже не виділялася на зоряному фоні з відстані трьохсот мільйонів кілометрів.

Через п’ять годин “Шукач” підходив до другої планети Етаміна (вона ще не мала назви в каталогах земного астрономічного центру), намагаючись зрівнятися у швидкості з “Орлом”, який неквапом плив по орбіті.

— Не так уже й далеко вони забралися, — сказав Гнат. Він спостерігав, як наближається крапля розвідкосмольота, відбиваючи густе оранжеве світло зорі. — Близько п’ятдесяти парсеків. До Шемалі далі.

— Недосліджені зоряні системи є ще ближче до Сонця, — мовив Богданов; вони разом з іншими, вже одягнені по-похідному в компенсаційні костюми рятувальників, стояли в кают-компанії біля головного віома. — В межах ста парсеків навколо Сонця майже шість тисяч зірок! А ми дослідили всього чотири десятки!

— Чому ж розвідники такі непослідовні? Ще не досліджені найближчі зоряні околиці, а ми телющимося за сотні парсеків!

— Це, брате, вирішує Академія зореплавання, — відповів своїм розкішним басом Романенко, схожий на билинного богатиря.

— Точніше, Центр дальрозвідки академії, — доповнив Томах. — Розвідники насамперед працюють з найцікавішими з точки зору астрофізики об’єктами. Експедиції донедавна укомплектовували здебільшого астрономами й фізиками.

— А тепер?

— Ну, тепер на першому місці ксенобіологія, все-таки унікальність життя у всесвіті, особливо життя розумного, змушує нас уважніше придивлятися до будь-якого його вияву; Нині в експедиції мало не на дві третини — співробітники Інституту позаземних культур та планетографи.