Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 71
Василь Головачов
— Починати треба з експедиції “Орла”. Вони перші сповістили про “дзеркала”.
Керрі кивнув, не відриваючи погляду від паперів.
— “Орел” пішов до Гамми Дракона.
— Зірка Етамін, спектральний клас К5, сто п’ятдесят світлових років. Вони відкрили велику планетну систему, а на другій планеті, найближчій за параметрами до Венери — життя.
Керрі звично схилив голову набік.
— Згоден, перший кидок зробите до Дракона. Щоправда, довелося натиснути через ВКР на Земплан. Виникли деякі проблеми.
— Які ж?
— Енергетичні передусім. Уже зараз ми висимо на балансі: польоти розвідників до нових зірок такі енергетично дорогі, що ВКР змушена маневрувати за рахунок скорочення внутрісистемних споживачів. Крім того, ще й наші рейди. А в Системі стільки нерозв’язаних проблем.
— Ну, ці розмови я чув не раз. Навіщо нам космічна експансія, коли ми захрясли в турботах’ про планети Системи!.. От здійснимо свої внутрішні завдання, тоді й подумаємо про зірки… Так?
Богданов наткнувся на іронічний погляд начальника відділу.
— Приблизно так. Якби ми не експортували в космос оці свої нерозв’язані внутрішні завдання… А то що виходить: ще на Землі не знищено повністю сліди капіталізму, а вже вони появляються за десятки світлових років од неї! — Керрі журно посміхнувся. — Експорт байдужості.
— Що?
— Експорт байдужості — як каже Станіслав. Ти ж знайомий з його теорією.
Богданов махнув рукою.
— По-моєму, можна вже вважати доведеним, що поява Ока — наслідок цього ж таки експорту. Станіслав, на жаль, не помилявся.
Вони зустрілись очима, помовчали. Потім Богданов ледь чутно сказав:
— Отже?..
— Отже, за тобою керівництво експедицією. Якщо все так, як пропоную я, “благодушний” Керрі Йос, то боятись Ока не слід, просто, за порадою Морозова, треба серйозно подумати про космоетику.
— Коли старт?.
— На початку лютого. Зараз переглянемо склад учасників і комплектування, тільки спершу викличемо Бруно.
Йос торкнув сенсор селектора і наказав викликати експерта технічного сектора Бруно Осиніго.
— До речі, — згадав Богданов, — а яким чином стало відомо, що експедиція “Орла” зустріла “дзеркала”? Як правило, розвідники не надсилають ТФ-повідомлень про виконану роботу — обмежені енергетичні ресурси.
— Знаю, але “Орел” усе-таки надіслав повідомлення через три місяці після старту — від проміжної бази “Дракон-два”.
— Значить, у них щось трапилося.
— Судячи з повідомлення, — хмуро проказав Керрі, — життя на відкритій ними планеті не дуже гостинне до прибульців.
— Істотне доповнення. І “дзеркала” вони, звісно, помітили не одразу…
Начальник відділу пильно глянув на Богданова.
— Ну-ну…
— “Дзеркала” з’являються лише тоді, коли люди в чужих світах починають у планетарному масштабі втручатися в події. Вже на Шемалі можна було допевнитися цього.
— Не знаю. — Керрі Йос замислився. — А тобі не стає страшно від таких припущень? Ти розумієш: над нами хтось встановив контроль!
Богданов несподівано розсміявся.
— Страшно? Ні. Хіба ми самі не контролюємо події на Дзорі? З яких міркувань ми це чинимо? З міркувань істинного гуманізму — даруйте за ці гучні слова. То чому ж вищий розум менш гуманний, аніж наш? Ні, Ока я не боюся. Воно просто нагадує нам одну досить давню суперечку: в двадцятому сторіччі якось прокотилася хвиля дискусій — що можуть дати людству зорі, якщо йому всього вдосталь на Землі? По-моєму, дискутувати треба було зовсім з іншого приводу: не що можуть дати нам зорі, а що ми їм принесемо!