Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 49

Дикушин рвучко повернув голову до оператора зліва.

— Розрахунок координат точки перехоплення, негайно!

— Час підходу?

— Година, година десять.

— Прийнято.

— Готовність до старту — десять хвилин! — говорив начальник сектора у мікрофон. — Системі перехоплення протягом п’яти хвилин розрахувати ефективний екран! Де начальник марсіанської зони? — обернувся він.

Із-за спин вийшов вайлуватий Савін.

— Які господарства зачепить антипротонний промінь?

— Зараз… — Савін подумав. — Коридор входу розвідкораблів, — почав він перелічувати, — потім СПАС-сім, робочу зону заводу безгравітаційного лиття… що іще? Сектор вантажо-пасажирського сполучення. Це, мабуть, найсерйозніше з усього.

— Погано! Судячи з розрахунку, коридор входу промінь уже зачепив, за півгодини настане черга СПАС-сім, а тоді піде така мішанина споруд!..

Савін промовчав, він нічим не міг допомогти керівникові сектора.

— Скільки часу ти даєш на монтаж екрана для променя? — підійшов до Дикушина Керрі Йос.

— Годину. Точніше, хвилин п’ятдесят, враховуючи час виходу в точку установлення. Це максимум того, що я можу дати. І якщо вони не встигнуть… уявляєш силу удару сонячного протуберанця?!

— Ти, здається, казав, що на шляху променя СПАС-сім?

— Ну?

Керрі почухав перенісся.

— На СПАСах, мені пам’ятається, є власні реактори…

— Є. Ну й що?

— Можна висадити СПАС назустріч променю. Вибух утворить контрхвилю енергії…

Дикушин не дав йому докінчити, в нього не було часу ні на аналіз пропозицій, ні на подяку за поміч.

— Терміновий зв’язок із сьомою станцією!

Тільки Богданов помітив, як раптом зблід Станіслав Томах.

— Ти чого? — запитав він пошепки.

— На СПАС-сім зараз Гнат Ромашин… — так само ледь чутно відповів Томах.

Антени вловили ще один сигнал SOS, і Хрустальов нагримав на Рафаеля, який у хвилюванні переплутав бланк-відповіді. Гнат спробував був запропонувати свою допомогу, але його попросили вийти із залу й не заважати, і він сумовито визнав усю безглуздість свого становища.

Зненацька перед ним розкрився об’єм аварійного віом-зв’язку, в ньому появився знайомий Гнатові зі слів Томаха зал оперативного управління УАРС. На передньому плані ряди пультів, над одним з них навис високий чоловік у білій формі офіціала УАРС, з жорстким обличчям і примруженими очима. Гнат не зразу впізнав у ньому одного з мисливців, з якими він зустрівся в лісі на березі Західної Двіни.

Хрустальов орієнтувався миттєво: він тут же завчено відрапортував про вжиті заходи, чим викликав мимовільне пожвавлення в групі рятувальників усіх рангів, що стояли за спиною Дикушина.

— Чудово, — сухо сказав начальник сектора, не виявляючи здивування присутністю там Гната. — Слухайте наказ. Екіпажу негайно покинути станцію на резервному модулі! Старшому зміни переорієнтувати командні ланцюжки станції і бути готовими до спрямованого вибуху реактора. Все!

— Але навіщо?.. — не втямив Хрустальов.

— Поясніть йому, — кинув Дикушин через плече і відійшов до другого пульта.