Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 43

— Перебір, — погодився Томах. — Один мудрець казав: “Недобір ближче до впевненості, ніж перебір. Останній виправдати набагато важче”. Тобі треба змінити режим роботи, бодай на деякий час. Можна також пройти курс гіпноіндукційного навіювання, хоча гіпнопрофілактику приписують, як правило, натурам із слабкими нервами. До речі, в мене народилась одна ідея. Ти бував коли-небудь на СПАСах?

— СПАСи? А-а… ці, станції аварійних… — пробурмотів Гнат, міркуючи” кого Станіслав має на увазі під “натурами зі слабкими нервами”.

— СПАСи — це станції прийому аварійних сигналів.

— Не доводилося.

— Я тобі влаштую екскурсію, не пошкодуєш.

— Ти вважаєш, мені це необхідно?

— Переконаний — для зміни вражень. Почну знайомити тебе зі специфікою роботи УАРС. Тим більше що тобі доведеться попрацювати у нас.

По Гнатовому обличчю ковзнула тінь.

— Це називається вербуванням. Томах тихо засміявся.

— А ти, бачу, пам’ятаєш, що означає цей древній термін. Наш шеф відгукнувся про тебе надзвичайно похвально і просив мене провести серед тебе роботу, спрямовану на з’ясування твого ставлення до аварійно-рятувальної служби… А якщо серйозно, Керрі пропонує тобі взяти участь в операції “Око”, яку ти, власне, вже почав — як еіхсперт. Між іншим, у мене таке відчуття, що ця операція нг зовсім безпечна.

Гнат довго мовчав. Нарешті запитав:

— А коли я не погоджуся?

— Погодишся, — відповів Томах. — Інакше я перекваліфікуюсь на конструктора одягу.

Модуль ковзнув повз велетенське “вухо” антени СПАСу і м’яко ввійшов стиковим вузлом в одну з причальних ніш станції.

— Давно обіцяють встановити на СПАСі таймфаги, — сказав Томах, тиснучи руку пілотові, — та все ніяк не зберуться. От і доводиться вдаватись до ваших послуг.

Він першим ступив на естакаду, і ескалатор виніс їх у кільцевий коридор станції, що оперізував її “мозок” — зал управління та автоматики.

— У них саме зміна, — поглянув на годинник Томах, безшумно ступаючи по матово-білій, ніби порцеляновій, підлозі коридора. — Ми не заважатимемо.

Зал виявився не круглим і не таким уже й великим, як очікувалося, судячи з радіуса вигину коридора: він був трикутним. Усі три стіни — панорамні віоми, пульт управління розміщувався в тупому куті трикутника, і над ним було вмонтовано в стіни похилу чорну плиту екрана пеленгатора з хрестом візира по центру.

Біля пульта стояли три крісла. На двох з них сиділи старший черговий та його помічник, третє було запасне.

При вході до залу кволо дзенькнув попереджувальний дзвінок, і чоловіки біля пульта, зодягнені в сріблясті комбінезони рятувальників просторової служби, оглянулись. Гнат з подивом упізнав у старшому зміни Леона Хрустальова, напарника по збірній. Той, у свою чергу, був здивований не менш і реагував одразу…

— Чому тут сторонні? — з наголосом на останньому слові запитав він.

— Ну-ну, я вже сторонній, — добродушно всміхнувся Томах, підходячи до пульта. — Знайомтеся, хлопці, це Гнат, конструктор і, — він підморгнув Ромашину, — кандидат у рятувальники. В мене до вас прохання: нехай він отут послухає космос разом з вами. Заважати не буде, хлопець він терплячий. Згодні?