Читать «Автомобіль із Пекарської» онлайн - страница 117

– Пані Дано, не зводьте все до класової нерівності та ненависті. Про таке зараз говорять дедалі більше, часто спекулюють на цьому. І взагалі, дехто має надію на велику війну: мовляв, зітре всі різниці, суспільство стане справедливим.

– Але світ несправедливий! – вигукнула Дана, глянувши на принишклого Шацького й ніби шукаючи в нього підтримки. – Світ нерівний для всіх!

– Жорстока сувора правда, – кивнув Клим. – Війни та інші потрясіння швидше зроблять усіх однаково бідними, ніж однаково багатими. Ви цього хочете? Аби всі жили в злиднях, зате щасливими? На собі ж переконалися, на власній шкурі: злидні щастя не приносять!

– І не дають шансів вибратися нагору, – додав Шацький.

– А отут ви праві! – погодилася Дана. – Той, хто народився у злиднях, ніколи не зможе видертися нагору власними силами. Бо усі місця зайняті тими, хто ніколи бідосі не знав! Єдиний вихід – вкрасти багато, за першої ж ліпшої нагоди! Купити за ці гроші все, чого тобі так не вистачало! Й багато хто нині на такий шлях стає, пане Кошовий!

– Або – вбити, – мовив Клим, не відводячи від Дани погляду.

– Кого – вбити? – стрепенулася вона.

– Людину. Наприклад, задушити тонким шкіряним паском. Скориставшись тим, що жертва повністю довіряє вбивці, не відчуває небезпеки з його боку… Чи з її боку. Ви ж так розправилися з Агнешкою Радомською, вашим прикладом для наслідування, пані Дано?

Запала тиша.

Дана Лилик, ніби нічого не сталося, ще підкрутила ґнотик, забравши з лампового скла кіптяву. Зараз на її руки добре падало світло, й Клим аж тепер побачив те, на що раніше не звертав уваги: які вони сильні, грубі, зовсім не панські. Скільки завгодно можна їх випещувати – міцна селянська кістка проявляє себе.

– Досить, – почулося за спиною, і зі спальні вийшла Магда, котрій набридло пасивно слухати. – Я хочу знати, що тут відбувається.

– А, пані Магдо, – злегка посміхнулася Дана. – Ви мене впізнаєте?

– Десь бачила.

– Але не звернули уваги. Не поцікавилися, як мене звуть. Хоча я останній рік завжди була поруч із Агнешкою. Вдягнена, як вона. Виглядала не гірше. Нічим не вирізнялася з товариства, до якого ви звикли й поза яким себе не бачите.

– Зараз ви несправедливі.

У словах Магди бриніла ніяковість. Отже, Дана й тут права.

– Дозвольте пояснити, пані Магдо, – сказав Клим. – Зараз про головне. Усе інше, хто кого коли не помічав упритул і з якої причини – вже згодом. Переконаний, що пан Віхура дозволить вашу присутність на допитах. Тим більше, в нього є чудовий кабінет із потаємною кімнатою, звідки все чути.