Читать «Автомобіль із Пекарської» онлайн - страница 118

– Я слухаю, пане Кошовий, – відчеканила Магда. – Ви звинувачуєте цю молоду особу в убивстві панни Агнелі, яку вона, судячи з почутого, обожнювала. Чи не так?

– Не обожнювала, – поправив Клим. – Тобто спершу – мабуть. Потім – зненавиділа. І справді, давайте по порядку.

Він видобув із кишені знімок, один із тих, що були в клубі «Доміно» і показані згодом Магді.

– Німа служниця. Пані у венеційській масці. Я довго думав, хто це. Не наберуся нахабства, аби запропонувати вам роздягтися, пані Дано. Та перепрошую наперед за можливу нетактовність: на світлині видно – у вас розкішне тіло.

– Фе, пане Кошовий! – вирвалося в Магди.

– Ще раз пробачте за солдафонство. Але в цьому – вся суть справи, пані Магдо. Вся сіль історії. Як каже пані Естер Шацька, увесь цимес.

– Звідки ви знаєте? Ви піддивлялися за панною?

– Я вийшов із цього віку дуже давно, пані Магдо. Присутню тут Дану Лилик упізнала Ружена Гошовська, інша завсідниця так званого клубу «Доміно». Фотографувалися вони, ясна річ, у масках. Та свої, гм, забави влаштовували без. Тому бачили одна одну, як кажуть, у плоті. На так давно я покликав вас на зустріч, пані Дано. Запискою через «Модну Агнелю». Ви прийшли, бо вже звикли, що ми спілкуємось. Нічого не запідозрили, а я говорив із вами про якісь банальні речі. Водночас до місця нашої здибанки покликав і пані Гошовську. Вона трималася так, аби ви її не помітили. Й потім підтвердила мої підозри. Німа служниця – ви. Що породило купу питань. Зокрема таке. Ви старанно приховували від мене свою участь у, перепрошую, назву речі своїми іменами, оргіях. І в той самий час спрямовуєте мене на віллу, про яку знає обмежена кількість осіб. Ще й у той самий час, коли там мають з’явитися інші маски. Не кажіть, пані Дано, що пані Ружену й Франца ми ось із Шацьким зустріли о другій годині дня випадково. Ви чудово знали, хто коли там буває. Знали, що там відбувається. І, як уже бачимо, не просто прибирали за всіма ліжками, наводили порядок у помешканні, носили білизну до пралі. Ви хотіли, аби я викрив цю огидну таємницю.

Дана мовчала, але й не відводила погляду. В ньому читався виклик, зухвалий, ніби вона прийняла свій, нікому не помітний, останній бій. Замість неї заговорила Магда:

– Навіть якщо це так, пане Кошовий, хіба це означає, що дівчина – вбивця?

– Вона б нічого мені не сказала. Не навела б на слід, аби я її не обдурив. Каюся, пані Магдо, заморочив голову панночці у своїх інтересах. Збрехав, що приватно допомагаю поліції. Що подумала вбивця? А ось що: провина того, хто за ґратами, Густава Сілезького, під сумнівом. Тепер я підозрюю, хто навів на нього поліцію. Пані Дана має залізні нерви, ще міцнішу витримку. Почекала дев’ять днів і вже тоді знайшла спосіб повідомити кого слід про зв’язок кримінального короля й доньки мільйонера. Звісно, це приховувалося обома сторонами. І Сілезький – вартісний кандидат на вбивцю. Все добре. Аж раптом вбивця чує про сумніви. Й підкидає, як вважає, поліції новий слід.