Читать «Автомобіль із Пекарської» онлайн - страница 116

– Перепрошую шановне паньство, жалість не принижує, – вставив Шацький. – Так вважається, так прийнято думати. Але так не є. Погоджуюсь із паном Кошовим, люба пані. Часом навіть такий, як Шацький, уявляє себе малою дитиною.

Дана стояла мовчки.

Торкнувшись Йозефового плеча, Клим знаком попросив його помовчати, повів далі:

– Ви не збрехали, пані Дано. Вас таки наблизила до себе Агнешка Радомська. Ви їй чимось сподобалися, і я навряд чи знаю, чим. Та й ви не шукали відповіді. Бо були вдячні долі – мрії збуваються, ви поруч із багатою та знаменитою дамою, в серці вищого шляхетного товариства. Панна Агнеля настільки щедра, що дарує вам свої сукні, – він кивнув на розкриту шафу. – Їй вони, вважайте, нічого не коштують. Підозрюю, деякі з них вона вдягала лише раз чи два. Хоча тут, у шафі, є й ті, в яких вона красувалася на прийняттях досить часто. Їх встигли навіть помітити й належним чином, тобто – високо оцінити інші жінки, подружки панни чи звичайні знайомі. Це підвело вас, пані Дано.

– Підвело? Що саме?

– Зловживання чужими речами. Та про це потім. Чи хочете вже? До речі, може, засвітите світло?

Дана не заперечувала, звичними рухами запаливши гас у лампі й підкрутивши ґнота. Стало світліше, довгасті темні тіні відбивалися від стіни.

– Так краще. Хоча… Не краще, пані Дано, зовсім не краще. Ви крутилися в заможному яскравому товаристві, приймали в подарунок сукні, черевички, чобітки, капелюшки, а то й, даруйте щиро, панчохи чи навіть дорогу білизну, вже ношену вашою благодійницею. У вас не лишалося нічого свого. Навіть цей дім – не ваш, ви орендуєте його за дуже скромну плату. Живучи поруч із світом великих грошей, поруч із світською мішурою, ви ніколи не мали досить власних коштів. Інакше така мудра, навчена життям дівчина, як ви, за цей час змогла б відкласти щось, аби хоч трохи продовжити оту красу. Принаймні, знайшли б собі більш достойне помешкання. Куди хочеться вертатися щовечора, де злидні не так кидаються в очі і де не так гостро розумієш: все, що маєте, – чуже. Собою в модних сукнях із чужого плеча ви не були ніколи, пані Дано.

Вона скинула капелюшок. Вийняла шпильки з волосся. Труснула головою, розкидаючи його по плечах.

– Ви ніколи не відчували того, що відчуваю я, пане Кошовий, – сказала нарешті. – Приїхали до чужого, незнайомого міста? Але – з іншого міста, де мали всі можливості й не завжди ними користалися. Вам і таким, як ви, не треба докладати надмірних зусиль, аби жити тим життям, яким хочеться жити. І якого ви гідні та варті. Ви можете опуститися на дно. Так само піднестися вгору. То є лише ваш особистий вибір, ви й такі, як ви, вільні його робити. Тепер уявіть собі хлопця з села. А краще – дівчину. Від народження ви вже не маєте можливостей, рівних із ровесницями, котрі замовляють собі сукні в модних салонах, ходять із кавалерами по кав’ярнях, розважаються, міняють коханців та міняються коханцями. Словом, живуть, як хочуть! Не зважаючи на те, що скажуть люди, які слова кидатимуть навздогін. До того ж тут польська, німецька чи навіть жидівська дівка має більше можливостей жити, як хочеться, аніж дівка з руського села!