Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 15

— Ну, Рекс, пішли!

Крук стрибнув Хроні на плече і сказав:

— Ідіть за мною!

Він пішов попереду. Труби повертали то праворуч, то ліворуч, то розгалужувались, але крук Гай впевнено вів їх уперед.

Нарешті підійшли до якогось отвору.

— Тут! — сказав Гай і вилетів з підземного лабіринту.

Він уважно роздивився довкола, злетів на найближче дерево, знову сів біля отвору і сказав:

— Нікого!

Хроня з Рексом вилізли назовні. Від денного світла Хроня примружив очі, які звикли до півтемряви. А від свіжого весняного повітря у хлопця запаморочилося в голові.

Коли ж він трохи отямився, то побачив, що зима справді минула. Сніг розтав. Земля лежала ще гола і холодна, але в повітрі вже пахло молодою травою і весняними дощами. Хроня задер голову — високе синє небо стояло над землею.

Хроня глибоко вдихнув і сказав крукові:

— Веди нас до Джохарової квартири!

— Ти що! — перелякався Рекс. — Там же голомозі можуть чекати!

— Саме тому ми до квартири й підемо!

— Вони ж тебе можуть схопити!

— Зате Джохара відпустять!

— А як Джохар не у них? Якщо з ним інша пригода трапилася? А ти підеш — вони тебе піймають, і ще більше Джохару клопоту наробиш!

— Ну то що ж мені робити?! — у розпачі вигукнув Хроня.

Розділ VIII. КІТ РАТА

— Здаватися! — раптом сказав знайомий голос за їхніми спинами.

Хроня з Рексом озирнулися і побачили… кота Рату, який вилазив з темного закутка на бетонну плиту, пригріту першим весняним сонечком.

Хроня з Рексом, вражені несподіваною зустріччю, аж заніміли.

Кіт Рата впізнав їх не одразу, бо отетеріло дивився на змарніле Хронине обличчя та на схудлого Рекса, наче не вірячи власним очам.

Нарешті кіт спромігся на якусь реакцію:

— Ну, чуваки, ви даєте! Ви тута звідки взялися? А я собі сиджу, чекаю одних…

Тут Рата завмер, оббіг очима Хроню і Рекса і лапою затулив собі писка.

— Яких це одних ти чекаєш? — підозріло примружився Рекс. — Може, нас?

— Ні, ні, чуваки! — заперечливо виставив лапу подушечкою уперед кіт.

Але враз замовк і розпачливо сів, наче впав, на плиту.

— Мня-ав-буть, вас, — Рата обілап схопився за голову.

— Ну, розказуй, народний месник, як ти до цього докотився, — сказав Рекс і присів на плиту біля кота. — І скільки тобі за наші голови бандити відвалять?

— Що «розказуй», що «розказуй»… — тоскно мовив кіт Рата. — Ви ж тоді злиняли і адреса не оставили!

— Так тобі ж не до нас було, — сказав Хроня. — У тебе ж визвольний загін утворився — «Котячий хвіст», чи як його там…

Мимоволі Хроні згадалися пригоди, які їм довелося пережити разом із котом Ратою та ще трьома товаришами по нещастю — папугою Фері, шотландською вівчаркою Доллі та хом’яком Хомкою.

Тоді їх зібрали докупи три прибульці з паралельного світу — пси ПОЛ, ТЕР і ГЕЙСТ. Прибульці казали, що хотіли допомогти усім бездомним — і людям, і тваринам.

Та нічого з цього не вийшло.

Їхні шляхи розійшлися. Вівчарка Доллі померла. Хомка кудись зник, а Рата організував визвольний котячий загін, де став ватажком.

Хроні з Ратою довелося тікати з того міста, бо їх розшукувала міліція, якій колишня Ратина хазяйка набрехала, ніби вони її обікрали. Правда, вони позичили у неї трохи їжі, але ж не брали ні телевізора, ні фотоапарата, ні ще купи речей, про які брехлива хазяйка наплела міліції.