Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 17

— Та я ж не відмовляюся, — присмирнівши, сказав кіт. — Я тільки попереджаю: якщо Вульф розсердиться — нам усім триндилець буде. Якщо не вдень — то вночі.

— Чого вночі? — спитав Рекс.

— Бо вони, чувак, вночі… — Рата притишив голос, — я чув — на вовкулак перекидаються! Тільки про це — менше базару…

— Менше базару — це тебе стосується, — сказав Хроня. — Ти веди.

Хроня присвиснув, кличучи крука. Той злетів хлопцеві на плече і сказав:

— Хто в невинності ходить, той ходить безпечно, а хто кривить дороги свої, буде виявлений!

— Оба-на, — сказав кіт. — А це ще що за марабу?

Цим він одразу й назавжди нажив собі ворога в особі крука Гая.

— Спробуєш втекти, — значуще сказав Хроня, — ми тебе все одно знайдемо!

— Та ви що, чуваки, — сплюнув Рата, — ми ж так давно знайомі!

— Отож-то й воно — гірко зітхнув пес Рекс.

Розділ IX. ДЖОХАРА ВРЯТОВАНО

Рата привів їх до невеличкого сарайчика на краю міста. Ретельно огледівшись довкола, Хроня з Рексом не помітили ніде живої душі. На дверях сарайчика висіла здоровенна колодка.

Рекс потягнув носом повітря:

— Він там, усередині, я його чую. Тільки він не рухається, спить, чи що…

Хроня розпачливо поторгав велетенську колодку. Озирнувся. Неподалік лежав уламок залізної труби. Хроня спробував ним підважити колодку. Після кількох спроб вона подалася.

— Гай! — покликав Хроня, відчиняючи двері. — Сядь на дерево, і як тільки когось побачиш — гукай! Добро?

— Не дай сну очам своїм, і дрімання повікам своїм! — проголосив крук.

Хроня зайшов досередини. На землі долілиць лежав Джохар зі зв’язаними руками без жодних ознак життя. Хронине серце впало.

Він присів коло бороданя і перевернув його на спину. Обличчя Джохара було у крові. Але він дихав.

— Йому, мабуть, щось укололи, щоб він спав, — сказав Хроня Рексові, який теж підійшов.

Хлопець почав бризкати в обличчя Джохару водою з пляшки, що стояла біля нього.

— Джохар, Джохар, — торсав його Хроня, — треба тікати! Отямся, Джохар!

Джохар застогнав і відкрив очі.

— Води! — прохрипів він.

Хроня напоїв його з пляшки. Сили потроху верталися до Джохара. Нарешті він із зусиллям сів і зупинив свій погляд на Хроні.

— Ти… тут… как ти…

— Давай, Джохар, вставай, — підганяв його Хроня. — Зараз можуть прийти оті вилупки, що тебе тут закрили!

— Я уже… уже…. — Джохар із зусиллям підвівся і зробив крок до дверей…

І тут почувся розпачливий лемент крука:

— Рятуйся, як серна з руки, і як птах із руки птахолова! — горлав він і щосили ляпав крильми, аби зчинити більше галасу.

— Хтось іде! — сказав Хроня.

Двері рвучко відчинилися, і на порозі з’явилася чоловіча постать, а за нею — друга. В руках у чоловіків були замашні кийки, схожі на бейсбольні бити.

Зі світла вони не могли роздивитися, що діється у мороці сараю, тому зняли чорні окуляри й не поспішали відходити від дверей. Але ось один із них з полегшенням мовив:

— Та це просто пацан із псом!

Хроня вирішив битися до останнього. Він пошкодував, що кинув шматок труби біля дверей. Озирнувся — нічого замашного близько не було.