Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 12

Рекс вибирався назовні тільки уночі. Найкраще було Гаю. Він виходив з криївки, коли хотів. Бо знайшов недалеко вузенький хід, протиснутися у який міг тільки він.

У Гая виявилася одна не дуже гарна звичка — тягнути до криївки блискучі речі: ланцюжки, кольорові скельця, поламані годинники та іншу всячину.

Джохар сміявся і казав, що це у всіх на старість з’являються такі заскоки.

Хроня пробував було боротися з цією звичкою. Він брав крука на кпини, взивав його сорокою. Та все даремно. Крук після кпинів втягував голову в плечі й цілими днями не розмовляв з друзями. А потім знову брався за старе. Що й казати, характер був у нього не з легких.

Якось після чергової перев’язки, складаючи бинти й мазі, Джохар сказав:

— Скора сможеш ухадит. Я виведу із Зони.

Хроня швидко глянув на Джохара і опустив голову.

— Я… я не піду із Зони, — тихо сказав він.

— Тебе нада ухадит.

— Чому?! Тому, що бандити хочуть мене спіймати!? Я їх не знаю, я їм нічого не зробив! — у розпачі майже викрикнув Хроня.

Джохар мовчав.

— Джохар, ти знаєш, тільки не хочеш казати! — з докором мовив Хроня. — Навіщо я їм? Га?

Джохар мовчав. А потім зітхнув і сказав:

— Ані детей продают.

У Хроні на голові заворушилось волосся.

— Я-ак продають? — ковтнув він слину. — Кому?

— За граница, — зло кинув Джохар.

Хроня замовк. Він чув розповіді пацанів, які завжди вважав вигадками. Буцімто до хлопців підходили гарно вдягнені дядечки, обіцяли нагодувати або дати грошей. Хлопці йшли з ними — і більше їх не бачили.

Хроня думав, що то пацани самі собі вигадують страшилки для розповідей уночі. Але Джохар вигадувати не буде.

— Що ж робити? — спитав хлопець. — Я не можу піти з Зони, поки…

— Что «поки»?..

— Поки не розшукаю…

— Каво?

Хроня витяг з-під ліжка заплічника, а з нього — целофановий пакет. Обережно розгорнув і подав Джохарові фотокартку, загнуту і поламану на кутиках.

На ній була весна. Компанія веселих молодих людей сиділа на лісовій галявині коло багаття і смажила шашлики. Джохар подивився на зворот — там у куточку було написано: вул. Леніна, 31/23, Прип’ять.

Джохар запитально глянув на Хроню, чекаючи пояснень.

— Це з моєї справи з дитбудинку. Я думав, що, може, на ній є мої батьки. Думав, знайду цю адресу, раптом там хтось живе, або ще щось залишилося… А коли ти там, ну, поселився, там щось було? Якісь речі, може, документи, га? — з надією запитав Хроня.

Джохар заперечливо похитав головою:

— Даже мебелі не било…

— А якщо я туди повернусь і все обдивлюся, пошукаю, може, я щось знайду?

Джохар знову заперечливо похитав головою:

— Нельзя. Ані там ждат могут.

Він ліг на своє ліжко і сказав:

— Нада думат.

Хроня сховав фото.

Раптом недалеко почувся незрозумілий шум.

Джохар пружно схопився з ліжка, сягнув за гвинтівкою і одним стрибком опинився біля дверей. Якесь шамотіння почулося ближче.

Джохар рвучко відчинив двері і прицілився. Шум наближався. Хроня теж підвівся, чекаючи найгіршого. Рекс тихенько загарчав, показавши зуби.

Але Джохар опустив гвинтівку і вийшов з комірчини.